Глава 48. Нове народження

Ліза лежала на каталці-кушетці, пологи почалися стрімко. Вона намагалася зосередитися на диханні і відчувала, що малюк дуже скоро з'явиться на світ. Цього моменту Ліза чекала з нетерпінням і була готова, та коли води відійшли, вона все одно розгубилася. Ліза заплющила очі. Вона намагалася слухати лише свій подих — вдих… повільний видих… Але разом із болем приходили думки. Вони накочувалися хвилями, так само як перейми.

«Ти б мав бути тут…» . Думала вона. Вона знала, що цього не станеться. Знала вже давно. І все ж у найважчі миті серце вперто чекало.

Ліза дивилася в стелю, довкола лікарі та медсестери, а їй чомусь здалося, що Алек десь поруч. Лампи, що світяться у лікарняному коридорі, мерехтіли без кінця перед очима, як абетка Морзе, передаючи нікому невідомий, окрім Лізи сигнал: «Поглянь, я поряд!». Ліза кивнула, але не відповіла. Головне не втратити свідомість! Це скоро закінчиться, і почнеться нове життя! Я ніколи не буду більше почуватися самотньою. Маленький Алек буде поряд зі мною!

І тоді вона раптом зрозуміла: зараз народиться не тільки дитина. Народиться частина Алека — його продовження, його пам’ять, його любов, яка не зникла разом із ним. Якби вона знала, як близька вона до істини!

Алек не бачив нічого, його засліпило, і він не міг зосередитися. Він розумів, що в його житті відбувається щось дуже важливе, те, що ніяк не можна пропустити, а тут, як на зло це світло. Воно заважає йому побачити головне - те, що відбувається навкруги. Його присутність дуже важлива, він відчував це так, ніби то була нав’язлива думка. Та було ще дещо, чого він не міг збагнути - він намагався обмацати свої руки, своє тіло, але чомусь, не відчував їх зовсім. Що відбувається? У його свідомості народжувалися нові запитання.

Нарешті, він відчув вологу і тепло, спокій і водночас величезне хвилювання. Він так хотів побачити, що ж це відбувається? Але йому ніяк це не вдавалося. Та де ж він зараз знаходиться? Добре, що живий! Думав він.

Але чому йому стало так страшно? Чому врешті стало так холодно? Ні, він таки побачить, що тут відбувається! З останніх сил він спробував розплющити очі. І йому таки це вдалося, та навкруги була лише темрява. І знову, він не розумів де знаходиься. Але потроху повертались відчуття! Він відчував, як проноситься темним коридором, і ось нарешті знов світло! Світло, таке близьке! У першу секунду воно повністю засліпило його свідомість. І ось момент істини настав – він став розрізняти звуки навколишнього світу, хоча до цього чув тільки власні думки. Голос! Звичайно, Алек почув такий знайомий, такий рідний йому голос! Але чому цей голос, такий пронизливо гучний?

Аж раптом, нарешті вдалося відкрити очі. Алек побачив стелю. Здається, яскраві лампи горіли і світили прямо на нього. Потім відчув, як його, наче пушинку хтось піднімає угору. І ось, нарешті, рідне дихання та теплі обійми – як добре знову відчувати це! Тепер Алеку не було страшно, м'які теплі руки, обхопили його всього. Стук серця. Він дивився прямо на неї! Прямо в очі своєї любої Лізи! Він відчував тільки КОХАННЯ! Це було чудово!

Очі Лізи теж горіли від щастя. Вона була втомленою після пологів, але такою щасливою! Знову дивилася на свого маленького Алека, і розуміла - ось він сенс її життя, ось воно справжнє щастя! Усе змінилося за мить — у повітрі з’явився перший крихітний крик. Тонкий, ще несміливий, але такий живий. І разом із ним народилося нове відчуття — тихе, глибоке тепле, воно розлилося в серці.

Коли малюка поклали на груди, світ для Лізи, ніби завмер. Крихітні пальчики хлопчика, його тепле дихання, ніжна вага на руках — усе це здавалося дивом. У її душі переплілися тисячі почуттів: полегшення, безмежна ніжність, трішки страху і величезна любов. Любов, яка приходить раптово і заповнює кожен куточок серця, наче світло, що розганяє темряву.  Усе інше стало менш важливим — втома, біль, довгі години очікування. Малюк притискався до її грудей, це було нове життя, і воно почалося саме з неї.

Декілька секунд, поки Алека поклали матері на груди він уважно дивився прямо на неї, кохання всього його життя, але свідомість почала вже розпливатися.  Він уже не розумів, що відбувається, та й нащо воно йому? Він знав лише одне – треба довіритися долі – це найкраще рішення. Тепер він був зовсім спокійний, йому не треба більше турбуватися про своє майбутнє, воно вже вирішено. Раптом йому стало зовсім холодно і не комфортно, і крик вирвався із його легень.

— Чудовий малюк. - сказав лікар, - Але матері зараз потрібен спокій. Везіть у палату, нехай відпочиває.

Сара помчала до лікарні, як тільки їй повідомили, що у Лізи почалися пологи. Сюди ж приїхали й інші – батьки, близькі друзі та колеги. Всім хотілося підтримати Лізу і, якнайшвидше, побачити малюка, такого довгоочікуваного. За склом, у залі для очікування, вже стояв натовп рідних і друзів, вони з захопленням дивилися на хлопчика, якого принесли, щоб показати рідним, і кожен думав про те, як же він схожий на свого батька!

Зіра зробила все, що змогла. Не в її владі було повернути Алека на Землю. Тепер він назавждт став частиною велиного Ксіану. Але частинка його душі житиме у його сині, та у його нащадках теж.

Величезний вибух, що вразив Галактику, відсунув Чорну діру та відпустив зі своїх обіймів Ксіан. Тепер він міг, як і раніше, дарувати дальфійцям світло і тепло. Дальфа-Земля продовжувала жити за своїми законами і пливла своєю траєкторією. Та те, що відбувалося у Всесвіті,  на цьому проміжку часу, не означало, що історія не повториться знову, якщо випадок розпорядиться так.