Глава 46. Точка неповернення

Ксіан, у своєму спокої та мовчанні, вже чекав на своїх жертв, чи рятівників? Або творців? Щоб поквитатися за все, чи щоб врятувати їх усіх? Хто зна?  Надшвидкісна капсула та чотири астронавти з Геліоса невблаганно рухалися назустріч цій неприборканій стихії.

Реактор з ядром вже знаходився поруч з Ксіаном, сюди його доставили на спеціальній платформі.  Хоча ядро представляло собою сферу діаметром всього три сантиметри, маса його становила приблизно 1,3 млн. тонн. Зовнішня оболонка ядра складалася з семи шарів - композитної броні, системи гравітаційних лінз, магнітного поля неймовірної інтенсивності, хрономатерії, синтезованої в колайдері на орбіті одного з супутників Дальфи, квантових стабілізаторів, нейтронних дзеркал і самого ядра. Форма його нагадувала перевернутий конус, а поверхню покривали тисячі шестикутних панелей, що мерехтіли тьмяним синім світлом. Ці панелі - сенсорна мережа з метаматеріалів, здатна реєструвати найменші зміни простору-часу.

За розрахунками інженерів, без стабілізації така маса поглинула б всю станцію всього за 0,8 наносекунди. Після запуску реактора, титанова решітка повинна була ще кілька хвилин утримувати ядро від створення сингулярності, щоб Алек і Жак мали можливість покинути капсулу-синопсис, від'єднати її від самого Ксіана, рятуючи тим самим станцію і життя всіх, хто там знаходиться.

Наближаючись до Ксіану, група астронавтів вже відчувала досить сильне напруження. Алек і Жак весь час трималися разом, це давало відчуття хоч якоїсь стабільності. Швартування пройшло, як і планувалося, без затримок. Опинившись у довгому стикувальному відсіку, через кілька секунд Алек та інші відчули ледь вловиме тремтіння, потім сильний поштовх, всім тілом вони притиснулися до стіни довгого тунелю, схопившись за поручні. Світло блимало і змінювалося, ставало то червоним, то яскраво-фіолетовим, затопивши простір тривожним сяйвом. Вібрація посилювалася, але в наступну секунду все затихло. Тепер необхідно було негайно діяти.

Арес і Лука перемістилися в відсік управління, почався запуск перевірки всіх систем. Алек і Жак рушили далі, підіймаючись все вище, і вище до своєї мети.

А Чорна діра, тим часом, як величезний чорний павук, всмоктувала в свою павутину все, що оберталося поруч в пустельному царстві, наповненому газом і пилом.

Наступний крок – відчинити двері, з'єднатися з капсулою та активувати реактор. Алек чув, як стукотить його серце, і здавалося він навіть чув серцебиття Жака, хоча він йшов попереду, випереджаючи Алека на кілька метрів. Йти було важко. Система освітлення, що вже давно вийшла з ладу, то вмикалась, то вимикалась – це збивало з толку. Але астронавти добре знали дорогу і не зупинялися, навіть коли корабель занурювався в непроглядну темряву.

Крок за кроком вони дісталися до головного відсіку. Жак завернув до приладів управління і почав розмову з бортовим компьютером, Алек стояв біля дверей, що відкривали вихід до капсули. Не обертаючись до Алека обличчям, Жак крикнув йому:

— Біля виходу праворуч є панель, знайди її і приклади до неї руку! Тобі потрібно потрапити всередину...

Алек намацав потрібну виїмку в стіні і приклав свою ліву руку, правою міцно тримався за поручень.

 — Сподіваюся, це спрацює, - Алек відчував хвилювання, - Рука ніби прилипла до стінки панелі. Її затягує всередину! - закричав він Жаку, - Не можу поворухнутися!

— Все нормально, потерпи трохи.

— Що ти там возишся, Жак, допоможи мені! – вже відчайдушно кричав Алек. 

Двері по периметру стали освітлюватися спочатку тьмяним, потім більш яскравим світлом.  Алек вже носом втупився в її край і відвів обличчя вниз, борючись з величезним страхом і бажанням витягнути свою, поки що цілу, руку зі зловісної пастки.

Краєм ока Алек помітив, клаптик паперу на підлозі біля дверей. Він придивився уважніше. Десь він це вже бачив! Він не вірив своїм очам - та сама фотокартка, яку він бачив раніше та намагався збільшити за допомогою квантума! Він зосередив на ній свою увагу. Дивився не відводячи погляд і розум відмовлявся вірити – це була та сама фотографія, яку вони зробили в день вильоту на SOURCE-1: Алек, Анна, Жак і Марк безтурботно посміхалися і дивилися на нього з цього клаптика невеликої глянцевої листівки.

У цю секунду двері перевернулися і Алек вже знаходився по інший бік, він дивився у вікно-ілюмінатор, розташований на двері, і не розумів, що з ним відбувається.

По інший бік від нього, спокійно стояв Жак. Чолом він притулився до скла і приклав до нього свою долонь.

— Жак, Жак, що відбувається? - кричав Алек, - Я не можу відкрити тобі двері. Я не..., - У голосі звучав відчай, але Алек не здавався, він все ще пробував знову натиснути на панель, поклавши свою руку у виїмку, в надії, що двері розвернуться назад. Без успіху.

— Вибач, друже, - Жак дивився йому прямо в очі, - Алек притулив до скла свої долоні. Кілька секунд вони так і стояли, дивлячись один на одного, поки обличчя Жака не спотворилося до невпізнання. Алек злякано відсторонився назад і дивився, як шкіра буквально злізає з обличчя Жака, ще мить, і Алек впізнав самого себе! Тільки по той бік корабля, по той бік життя, по той бік горизонту!

— Вибач, друже, - знову повторив Жак, - Я не міг нічого зробити, я так і не зміг сказати тобі ... правду…

Алек дивився на себе і все ще тримав долоні на склі, навпроти долонь Жака-Алека, який теж не міг зрушити з місця.