Глава 46. Точка неповернення

Ксіан, у своєму спокої та мовчанні, вже чекав на своїх жертв, чи рятівників? Або творців? Щоб поквитатися за все, чи щоб врятувати їх усіх? Хтозна?  Надшвидкісна капсула та чотири астронавти з Геліоса невблаганно рухалися назустріч цій неприборканій стихії.

Реактор з ядром вже знаходився поруч з Ксіаном, сюди його доставили на спеціальній платформі.  Хоча ядро представляло собою сферу діаметром всього три сантиметри, маса його становила приблизно 1,3 млн. тонн. Зовнішня оболонка ядра складалася з семи шарів - композитної броні, системи гравітаційних лінз, магнітного поля неймовірної інтенсивності, хрономатерії, синтезованої в колайдері на орбіті одного з супутників Дальфи, квантових стабілізаторів, нейтронних дзеркал і самого ядра. Форма його нагадувала перевернутий конус, а поверхню покривали тисячі шестикутних панелей, що мерехтіли тьмяним синім світлом. Ці панелі - сенсорна мережа з метаматеріалів, здатна реєструвати найменші зміни простору-часу.

За розрахунками інженерів, без стабілізації така маса поглинула б всю станцію всього за 0,8 наносекунди. Після запуску реактора, титанова решітка повинна була ще кілька хвилин утримувати ядро від створення сингулярності, щоб Алек і Жак мали можливість покинути капсулу-синопсис, від'єднати її від самого Ксіана, рятуючи тим самим станцію і життя всіх, хто там знаходиться.

Наближаючись до Ксіану, група астронавтів вже відчувала досить сильне напруження. Алек і Жак весь час трималися разом, це давало відчуття хоч якоїсь стабільності. Швартування пройшло, як і планувалося, без затримок. Опинившись у довгому стикувальному відсіку, через кілька секунд Алек та інші відчули ледь вловиме тремтіння, потім сильний поштовх, всім тілом вони притиснулися до стіни довгого тунелю, схопившись за поручні. Світло блимало і змінювалося, ставало то червоним, то яскраво-фіолетовим, затопивши простір тривожним сяйвом. Вібрація посилювалася, але в наступну секунду все затихло. Тепер було негайно діяти.

Арес і Лука перемістилися в відсік управління, почався запуск перевірки всіх систем. Алек і Жак рушили далі, підіймаючись все вище, і вище до своєї мети.

А Чорна діра, тим часом, як величезний чорний павук, всмоктувала в свою павутину все, що оберталося поруч в пустельному царстві, наповненому газом і пилом.

Наступний крок – відчинити двері, з'єднатися з платформою і активувати капсулу. Алек чув, як стукотить його серце, і здавалося він навіть чув серцебиття Жака, хоча він йшов попереду, випереджаючи Алека на кілька метрів. Йти було важко. Система освітлення, що вже давно вийшла з ладу, то вмикалась, то вимикалась – це збивало з толку. Але астронавти добре знали дорогу і не зупинялися, навіть коли корабель занурювався в непроглядну темряву.

Крок за кроком вони дісталися до головного відсіку. Жак завернув до приладів управління і почав розмову з бортовим компьютером, Алек стояв біля дверей, що відкривали вихід до капсули. Не обертаючись до Алека обличчям, Жак крикнув йому:

— Біля виходу праворуч є панель, знайди її і приклади до неї руку! Тобі потрібно потрапити всередину...

Алек намацав потрібну виїмку в стіні і приклав свою ліву руку, правою міцно тримався за поручень.

 — Сподіваюся, це спрацює, - Алек відчував хвилювання, - Рука ніби прилипла до стінки панелі. Її затягує всередину! - закричав він Жаку, - Не можу поворухнутися!

— Все нормально, потерпи трохи.

— Що ти там возишся, Жак, допоможи мені! – вже відчайдушно кричав Алек. 

Двері по периметру стали освітлюватися спочатку тьмяним, потім більш яскравим світлом.  Алек вже носом втупився в її край і відвів обличчя вниз, борючись з величезним страхом і бажанням витягнути свою, поки що цілу, руку зі зловісної пастки.

Краєм ока Алек помітив, клаптик паперу на підлозі біля дверей. Він придивився уважніше. Десь він це вже бачив! Придивився уважніше - та сама фотокартка, яку він бачив раніше та намагався збільшити за допомогою квантума! Він зосередив на ній свою увагу. Дивився не відводячи погляд і розум відмовлявся вірити – це була та сама фотографія, яку вони зробили в день вильоту на SOURCE-1: Алек, Анна, Жак і Марк безтурботно посміхалися і дивилися на нього з цього клаптика невеликої глянцевої листівки.

У цю секунду двері перевернулися і Алек вже знаходився по інший бік, він дивився у вікно-ілюмінатор, розташований на двері, і не розумів, що з ним відбувається.

По той, інший бік від нього, стояв Жак. Чолом він притулився до скла і приклав до нього свою долонь.

— Жак, Жак, що відбувається? - кричав Алек, - Я не можу відкрити тобі двері. Я не... - У голосі звучав відчай, але Алек не здавався, він все ще пробував знову натиснути на панель, поклавши свою руку у виїмку, в надії, що двері розвернуться назад. Без успіху.

— Вибач, друже, - Жак дивився йому прямо в очі, - Алек притулив до скла свої долоні. Кілька секунд вони так і стояли, дивлячись один на одного, поки обличчя Жака не спотворилося до невпізнання. Алек злякано відссторонився назад і дивився, як шкіра буквально злізає з обличчя Жака, ще мить, і Алек впізнав самого себе, тільки по той бік корабля, по той бік життя, по той бік горизонту.

— Вибач, друже, - знову повторив Жак, - Я не міг нічого зробити, я так і не зміг тобі сказати...правду…

Алек дивився на себе і все ще тримав долоні на склі, навпроти долонь Жака-Алека, який теж не міг зрушити з місця.