Глава 38. Метеорит

Пощуки метеорита продовжувалися. Рятувальний загін просувався вперед, тепер вже скануючи місцевість, щоб ніхто інший не потрапив у пастку. Та до місця падіння було недалеко.

— Сканери зашкалюють, — доповів технік, — Температура ґрунту біля метеориту сягає 430 градусів. Радіаційний фон - в межах норми.

 — Ще трохи і ми біля мети, — Тору дав знак усім розділитися і оточити кратер, що утворився від падіння метеорита, з різних боків.

— Бот-дрони вже спущені, — відгукнувся пілот головного шаттла, — Даємо вогнегасну піну по периметру.

Рятувальники в екзокостюмах рухалися досить обережно: спочатку — вогнева лінія, потім — заморожуюча стрічка, після — ізолятор ядра. Вони розгорнули модуль охолодження: розкиданий навкруги попіл поступово перетворився на лід. Тільки після повного охолодження метеориту, можна було підійти до нього впритул.

— Приготувати «Чистильника», — віддав команду Тору. — Точно не відомо, чи є там щось всередині, можливо там активне ядро. Не можна дозволити поширення радіації.

Дивлячись на цього космічного прибульця, що наробив стільки лиха, зовні схожого на величезну кам'яну брилу, рятувальники, що стояли навколо, не бачили тепер вже ніякої небезпеки. Але пілот одного з шаттлів, який максимально наблизився над об'єктом, давав сигнал загрози.

— Рух! Повторюю: бачу динаміку об'єкта! – декілька разів повторив він.

Та рятувальники підійшли вже занадто близько. З тріщини метеорита виривалося слабке світло. Воно закрутилося в повітрі, немов прожектор, що шукає свою ціль у пітьмі, і зупинилося... на одному з рятувальників. Той впав на коліна, забившись у судомах.

— Забирайте його! Швидко! — закричав Тору, піднімаючи щит.

Вогонь на краю кратера вже зовсім згас, як на команду. Ніби зреагував на активацію об'єкта.

— Що це? — запитав Алек, стискаючи в руках пускач термозаморозки.

Всі стояли, не відриваючи погляду від пульсуючого тіла метеорита, на поверхні якого раптом проступили знаки. Не інопланетні. Людські.

— Я не знаю, — відповів Марк. — Але це, здається мені, це не просто камінь.

Група рятувальників знову запустила модуль охолодження. За кілька хвилин все закінчилося. Тріщина затягнулася, світло згасло, здавалось, що він просто «помер». Тору дозволив підійти ближче. Рятувальники з подивом помітили, що його гладка поверхня більше не була однорідною. На ній проступили западини, лінії і вдавлені символи, немов гравіровка зсередини. Що це означає? Можливо, нічого особливого, але це нове відкриття, мало велике значення для науковців Дальфи. Але яке це мало значення для Алека!

Не дарма Анна дала йому з собою маленький уламок метеорита, привезеного із Землі! Він тримав його у своїй сумці, та навіть через плотну тканину було помітно, як той почав випромінювати світло. Алек миттю дістав його назовні, форма каменю теж змінилася, він став схожий на витягнутий трикутник. Як магнітом, Алека почало притягувати до великого метеориту. Тримаючи в руках маленького «мандрівника», він вже знав, що це уламок цього космічного велетня. Він притулив уламок до трикутного заглиблення, і щойно вони з'єдналися разом, на поверхні велетня-метеорита з'вилися нові символи. Це було послання. Це були не чужі, а знайомі йому слова.

— Дивись, Алек, — прошепотів Марк, що стояв позаду, — це ж латиниця. Дивись!

На темній поверхні каменю чітко виднілася фраза латиною: «Unus sanguis, una stirps», що в перекладі це означало – «Одна кров, один род».

— Може, це просто обман зору? Інопланетна імітація людської мови? — спробував припустити один з дальфійців.

— Ні, не думаю, — тихо сказав Алек. — Це не підробка. Це — слід. Послання. Або попередження. Та інтуітивно Алек відчував, що це послання призначалося саме йому.

Пожежі поруч із кратером були загашені, метеорит зовсім потемнів, він лежав у центрі кратера, наче серце полеглого титана, чорний, монолітний, з обтічними обрисами, позбавлений гострих кутів — як крапля металу, що застигла в момент удару. Він був більшим, ніж очікували: метрів двадцять у довжину, і мав форму овалу, злегка сплюснутого з боків. Та дослідження були ще попереду.

Напис, що раптом з'явився на цій космічній брилі, потемнів і майже зник. Та чи був він взагалі, чи це всього лише галюцинація? Тепер Алека охопив сумнів. Що взагалі відбувається на цій планеті? Може, все це гра його запаленого розуму? Тоді як знайти вихід з цього нового лабіринту і знову відчути грунт під ногами? Він вже зовсім заплутався у тих подіях, що трапились останнім часом. І це ще Марк і Анна не знають про те, що йому довелося виявити на Ксіані! Терміново треба їм про це розказати, одразу після повернення.