Глава 36. На пошуки метеорита. Пастка.

За декілька хвилин до катастрофи, Анна, знаходилася в своїй лабораторії. Вона схилилася над мікроскопом і повільно прокручувала гвинт фокусування. У її полі зору розгорталася ціла мініатюрна галактика з клітин і тонких зелених волокон. Анна звірилася з таблицями, акуратно занотувала всі цифри. Ручка тихо шурхотіла по паперу. Вона не одразу зрозуміла, що сталося. Лише краєм ока помітила, як у дальньому кінці лабораторії, «мандрівник»  - маленький уламок метеорита, що вони привезли з Землі, ворохнувся і змінив своє положення. «Що за маячня?, - подумала Анна, - Казно-що ввижається!». Вона дивилась на нього деякий час, та тепер він лежав на своєму місці незворушно. Анна знову повернулась до своїх пробірок.

І ось «мандрівник» знов піднявся у повітря, тепер він почав обертатися з шаленою швидкістю і це неможливо було не помітити. Анна підійшла ближче, вона уважно дивилася крізь скло інкубатора, в якому знаходився метеорит і навіть почала дихати в ритмі його пульсуючого руху. З кожним обертом, здавалося він змінює не тільки свій колір, але й форму. Анна простягнула руку вперед, вона майже торкнулася скла і з подивом вимовила: «Неймовірно!» «Мандрівник» ніби прокинувся після мільйонів років космічного сну. По спині Анни пробіг холодок.  Вона ще не знала, що саме спостерігає: новий фізичний феномен… чи то був перший знак того, що цей камінь із глибокого космосу ніколи не був просто метеоритом! Та вже за кілька секунд вона почула, як сталося щось жаливе.

Платформа раптово здригнулася, почувся великий вибух, потім скрегіт і шум. Шок паралізував її тіло. Отямившись, вона миттєво схопилася збирати приладдя, та дрібнички, що хаотично були розкидані по кімнаті. Підібрала з підлоги уламки скла від розбитої колби. Метеорит лежав на своєму місці, наче нічого й не було. Анна підійшла до нього знов, простягнула руку, відкрила інкубатор та витягла метеорит назовні. Вона не усвідомлювала, що з ним робити, поклалав кишеню. Тільки знала, що треба взяти його з собою.

Ще якийсь час Анна ще не усвідомлювала, що сталося щось жахливе. Тільки-но почув голоси, що роздавалися крізь, вона вибігла в тунель, по якому вже бігли у різні боки дальфійці. «Треба негайно перевірити, що з Алеком, адже він був там, на нижньому ярусі платформи».

Коли Анна дісталася каюти Алека, вона була налякана до жаху і зітхнула з полегшенням, коли їх погляди перетнулись. Ніхто не розумів, що відбувається. Тут же з'явився і Марк – його випустили з медичного модуля, який тепер був заповнений постраждалими. Марк вже набрався сил і почувався набагато краще. Серед друзів він відчував себе у безпеці.

— Це жахливо, як таке могло статися? – Анна присіла за круглий стіл посеред кімнати і поставила на нього свій комп'ютер.  

— Я бачив пораненого Хіту, сподіваюся, він одужає, його перевели в окремий модуль, – промовив Марк.

— Так, друже, я бачив на власні очі, як він постраждав. Та й не тільки він, - відповів Алек.

Анна помітила, що Марк виглядає набагато краще, ніж учора, і тепер, тільки пов'язка навколо голови нагадувала про його нещодавню хворобу.

Алек теж виглядав втомленим. Напередодні подій він не спав майже всю ніч, вивчаючи дані з квантума про Ксіан. Якби не бунт на платформі, він би все ще продовжував свої дослідження. Він не гаяв часу даремно і виявив дещо цікаве, вивчаючи дані з комп’ютера. Цією інформацією Алек хотів поділитися з друзями. Але зараз його допомога була потрібна на Дальфі: Зіра надіслала повідомлення про те, що збирає команду добровольців для усунення наслідків після падіння метеоритів.

— На Дальфі можуть бути постраждалі, я приєднаюся до пошуків.

— Я з тобою, - Марк не міг залишатися осторонь і теж захотів взяти участь у рятувальних роботах.

Анна також хотіла піти з ними, Алек насилу відрадив її від цієї ідеї.

— Увечері ми обов'язково зберемося знову і все обговоримо, - пообіцяв він.

— Візьми з собою це! – Анна простягнула руку і витягла з кишені маленький метеорит, - Не питай навіщо, просто візьми. Мені чомусь здається, що він тобі знадобиться.

По дорозі на верхній ярус платформи Алек то й діло повторював Марку:

— Думаю, ця аномалія - не випадковість. Тут взагалі не буває випадковостей.

— Що ти маєш на увазі?

— Вся галактика - це єдиний організм, керований за допомогою Ксіана. З нього енергія, як по кровоносних судинах, тече до всіх, навіть найвіддаленіших куточків цієї галактичної системи, вселяючи в них життя. Дальфійці керують не тільки розвитком екосистеми всієї планети, але й   магнітним полем і гравітацією, а зараз вони втрачають контроль над системами управління. Тепер чорна діра диктує свої умови, вона захоплює станцію, а разом з нею руйнується звичний уклад життя дальфійців.

—Тому ми тут? Зіра вважає, що наша присутність якось може їм допомогти уникнути неминучої катастрофи?

— У цій історії занадто багато питань. Є дещо, про що ви з Анною повинні знати, але ми поговоримо про це пізніше. Зараз зосередимося на пошуках.

Вони швидко добралися до верхнього ярусу, розмовляя про перебіг останніх подій. Навколо було багато дальфійців, та Алек шукав очима Зіру. На злітному майданчику зібралася група рятувальників, Алек і Иарк приєдналися до них.

Рятувальників поділили на декілька груп. Кілька шаттлів, які більше нагадували великі млини, вже були готові до відльоту. Залізні лопасті закрутилися з такою швидкістю, що нагадували з боку мерехтливі кулі. Миттю вони піднялись у височінь, і один за одним відправились на пошуки, орієнтуючись на сигнал лиха, що надходив з північного боку.