Глава 35. Бунт

Хіту ще з ранку був не в гуморі. Йому повідомили про панічні настрої на Дальфі. Група відлюдників влаштувала судний день прямо на площі біля головної платформи, ще одне показове жертвопринесення відбулося на узбережжі біля океанічної станції. Про це повідомив Глотер. Зрозуміло, що це виявився не перший випадок, але цього разу все вийшло з-під контролю, натовп стрімко розростався.

Щоб заспокоїти дальфійців, було вирішено відправити Хіту з доповіддю про проблеми на Ксіані. Втихомирити натовп – не проста справа, але Хіту добре розумів, що, втративши лідера, відлюдники-дальфійці втратили володіння ситуацією. До того ж, все частіше стали виникати проблеми з регулюванням гравітаційного поля планети, а це призводило до різних наслідків, в тому числі до негативного стану психіки. Дальфійці-відлюдники продовжували традицію своїх предків, намагаючись бути ближче до природи, вони все далі віддалялися від технічної досконалості мешканців платформи. Ними було важко маніпулювати і керувати, але Хіту повинен був спробувати побудувати міст довіри з цим неприборканим натовпом.

Хіту рухався вперед, вже на виході з платформи він відчув шалене напруження, що витало в повітрі. На шум, що доносився з площі, почали збігатися й інші мешканці Дальфи, тут були й Алек з Анною, і Жак.

— Вони зірвуться, — прошепотів Жак,— У них в очах лють.

— Відійдіть подалі, інакше і вас затопчуть, - хтось прокричав, намагаючись вгамувати натовп.

Хіту вийшов вперед до протестувальників. Він голосно і спокійно сказав:

— Будь ласка, заспокойтеся. Ми вислухаємо вас, - і продовжував він - Ви - остерігаєтеся за своє життя. Ви думаєте, що ми вас зрадили. Але це не так! Ми теж боїмося. Ми не вороги один одному, — Хіту випромінював спокій і впевненість, — Страх позбавляє вас здорового глузду. Я відповім на всі ваші запитання. Але прошу тиші і спокою! – І він підняв руку вгору, демонструючи тим самим довіру до натовпу. Внутрішньо він відчував тривогу, зовні він хотів показати силу і прихильність.

Він почав свою доповідь з того, що постраждалі є не тільки на Дальфі, але і на Геліосі та Ксіані, а також на сусідніх планетах.

— Наш уряд робить усе, щоб вирішити проблему енергостанції та забезпечити безпеку жителів Дальфи.

— Нас не цікавлять проблеми станції, - викрикував хтось із натовпу, - Все це брехня, брехня... Дайте краще відповідь чому ви вбили Віхрео?

Один із дальфійців почав стрімко наближатися до входу на платформу, натовп розступався, пропускаючи його вперед. У руках у нього був мішок, але коли він наблизився до охоронців, що стояли біля входу на платформу, то ловко висмикнув з мішка закачанілу голову з скуйовдженим волоссям і виряченими на лоб очима, вона виглядала страхітливо. Це була голова Віхрео. Все, що залишилось від бідолашного. Він кинув її до ніг Хіту, і натовп заволав від люті.

— Хто відповість за це? - кричали вони в розпачі.

— Так, так?! – то там, то тут,  чулося з різних боків, - Ви повинні відповісти за це!

Ситуація почала загострюватися. Хіту знову підняв руку вгору:

— У тому, що сталося з Віхрео, розбереться влада!

— А як же! Розберуться вони! – кричали з натовпу, - Це їх рук справа!

— Брехня! - кричали з іншого боку.

—Я розумію ваш страх і відчай. Але ж не треба шаленіти! Цей бунт не поверне вам вашого друга. Зараз я закликаю вас до розсудливості! Наша галактика переживає не найкращі часи, потрібно згуртуватися не один проти одного! Потрібно спрямувати свої сили на підтримку порядку і боротьбу за наше виживання, за віру в майбутнє! – кричав Хіту щосили, -  Відкрийте своє серце для добра, але не для зла! На згадку про Віхрео, зараз нам варто боротися разом!

Анна стояла поруч з Алеком і також уважно спостерігала за тим, що відбувається. Їй чомусь здавалося, що дальфійці, які живуть на платформі і на поверхні, – абсолютно різні, несхожі, навіть якісь чужі один одному істоти. Ні, вони не були поганими, чи нерозсудливими. Просто вони відчували страх і зневіру і це робило їх небезпечними.

Глотер теж був там, він побачив Алека ще здалеку, він бачив, як той стояв недалеко від входу, і кивнув йому головою на знак привітання, потім почав пробиратися ближче до платформи, йому потрібно було повертатися на свою станцію, а шаттл знаходився на верхньому ярусі. Та й з Алеком хотілося перекинутися парою слів.

Анна, користуючись моментом, вислизнула до своєї лабораторії. Робота над тестом була майже закінчена, і їй хотілося якнайшвидше озвучити результати своїм друзям. Алек же намагався не пропустити нічого з того, що відбувалося на Дальфі. Його мучили сумніви щодо Віхрео і звинувачень, що пролунали з натовпу. Він так сподівався поговорити ще раз з цим відлюдником, але тепер і це стало неможливим.

Але у якийсь момент над усіма нависла загрозлива тиша. Всі хто був на площі майже фізично відчули цю мить, як уповільнену зйомку в кіно. Те, що сталося за лічені секунди, здалося вічністю.

Небо над містом стало важким і свинцевим. Сонце тьмяно забарвило верхівки дерев, що виднілися вдалині; тиша розірвалася — не звуком, а спалахом, сліпучим, наче небо раптом розверзлося і випустило гнів богів. У мить, високо в небі запалала блискуча вогняна артерія, що тягнулася через весь небосхил. За нею — друга, третя, десятки. Кожна з них наче молнія, прорізала повітря з глухим гуркотом, схожим на далекий грім. І раптом з палаючої небесної борозни посипалися іскри — шматки космічного заліза, що летіли з шаленою швидкістю. Вони не просто падали — вони врізалися в землю з тріском, з хрускотом, викидаючи фонтани землі, диму і пари.