Глава 31. Дальфійська долина

Анна прокинулася від різкого звуку, десь на платформі почувся рух і гул голосів. Насамперед вона подивилася, як працює секвенатор, і переконалася, що все йде за планом, тест, звичайно, ще не готовий, та й потрібен час на розшифровку результатів. Сьогодні це вже не вдасться зробити, але вона продовжить роботу, як тільки повернеться з Дальфійської долини. «Може, навіть непогано буде трохи відволіктися. І добре, - подумала вона, - що ще є час підготуватися до експедиції з Жаком».

Анна зібрала похідну сумку, прихопивши з собою мінілабораторію з контейнерами для забору зразків, прихопила й інше необхідне приладдя. Настрій покращився, і незважаючи на те, що Алек так і не з'явився, вона вирішила залишити всі хвилювання позаду і провести цей день з максимальною користю, насолоджуючись красою цієї чудової планети.

Перед подорожжю в долину Анна, про всяк випадок, сховала свій комп'ютер, секвенатор і, звичайно, контейнер, який дістався їй від загадкового дальфійця. Краще буде, якщо її дослідження залишаться в таємниці від чужих очей.

Жак вже чекав її на верхньому ярусі платформи і, здавалося, був дуже задоволений. Його безтурботність навіть починала лякати Анну, їй здавалося, що Жака зовсім не хвилює питання повернення їхньої команди на Землю. Здавалося, його також не хвилює, що їм може загрожувати небезпека, адже цей прекрасний, але все ж чужий їм світ, таїв у собі безліч таємниць і небезпек.

Скориставшись гейтсами, за лічені секунди вони опинилися на Дальфі, там внизу на них чекав невеликий шаттл. На ньому вони вирушили далі. Жак розважав її розповідями про красу Дальфійської долини, і Анна вже не могла дочекатися, щоб побачити це диво природи на власні очі.

Нарешті, шаттл приземлився майже на краю скелястого виступу, Анна завмерла, вражена відкритим видом. Перед нею простягалася долина, прозвана місцевими, як «Долина Веселкового Водоспаду».

Водоспад падав з висоти більш ніж тисяча метрів, переливаючись усіма кольорами спектру. Це була не гра світла, як на Землі — вода тут дійсно змінювала свій колір. Причиною цього були мільярди мікроорганізмів з фотосинтетичними пігментами різних відтінків, що жили у верхів'ях річки. Кожен шар води містив свою домінуючу культуру, створюючи цей неймовірний райдужний ефект. Коли бризки досягали дна долини, вони утворювали густий світний туман, який повільно стелився між деревами. Одні дерева чимось нагадували земні. Інші ж, мали напівпрозорі стовбури, з пульсуючою всередині бурштиновою рідиною.

 — Просто диво, - прошепотіла Анна, - Яке чудове місце, ти був правий, Жак, тут дійсно чарівно! Бачу, ви з Хіту не втрачали часу.

— А я що казав! Я знав, тобі тут сподобається, - Жак був цілком задоволений. Але не знав, як почати розмову про Алека.

— Як часто ви тут бували?  

— Бували тут лише раз. Хіту порадив мені провести дослідження біля водоспаду. Але ж, хто у нас головний у всіх цих справах? Саме тому я вирішив залучити тебе, Анна. Хіту звісно, не проти.

— Дякую, Жак. Це прекрасно, я візьму проби місцевої води. Та за один день тут не впораєшся. Поки що, пропоную дослідити верхів'я річки.

— Звичайно, так і зробимо. Насправді, дальфійці дуже добрі до нас, я б навіть сказав, прихильні. Ці матеріали принесуть багато користі на Землі.

— Послухай, Жак, ти і справді думаєш, що ми колись повернемося на Землю? - настрій Анни різко змінився, тривога пробігла по всьому тілу і відбилася болем в очах.

Жак м'яко взяв її за плечі і тихо сказав:

— Обов'язково повернемося, Анна. Я обіцяю, що ти побачиш свій рідний дім, Землю і свою дочку. Я обіцяю.

— Але як ти можеш бути такий впевнений? Кожен новий день я переконуюсь в протилежному. Я боюся, про це навіть думати, але вважаю, ми більше ніколи не повернемося на Землю, - в її словах звучав відчай.

— Просто повір мені, Анна, все зовсім не так, як тобі здається. Якби дальфійці були налаштовані проти нас, хіба стали б допомагати нам в усьому і посвячувати в подробиці свого життя?

— Так, але все ж вони не кажуть нам всієї правди. І чим далі, тим вирогідніше, що вони просто нас використовують.

— Упевнений, це Алек тобі навіяв, у нього просто параноя останнім часом. У всіх є свої секрети, можливо, ще не час розкривати їх чужинцям. А ми для дальфійців - чужинці, тому, не варто загострювати на цьому. Звичайно, Алека теж можна зрозуміти, на ньому занадто велика відповідальність, - Жак не намагався критикувати, він просто з кожним словом давав Анні надію, а це саме те, що їй було треба, -  Вреші, - мовив він, - Я раджу тобі заспокоїтися самій і заспокоїти Алека. Так буде краще. Для всіх.

— Напевно, ти правий, - Анні зовсім і не хотілося сперечатися з Жаком, - Давай займемося справою. У нас ще багато роботи.

Вони попрямували вглиб долини, де густий ліс кристалічних дерев переходив у галявину, заповнену величезними грибоподібними утвореннями. Ці структури, названі колоністами «мислячими гротами», були, можливо, найцікавішою загадкою долини. Їх поверхня постійно змінювала текстуру і колір, реагуючи на наближення будь-якої живої істоти. Анна обережно дістала контейнер і невелику сферу з датчиками — біосканер, який їй подарував Хіту. Обережно помістивши його серед гротів, вона активувала пристрій. Сфера засвітилася м'яким блакитним світлом, починаючи сканування навколишньої біосфери на молекулярному рівні. І поки Жак займався налаштуванням одного з приладів, увагу Анни привернула невелика «бульбашка», схожа на гриб, тільки замість капелюшка – прозора кругла сфера, всередині якої, ніби існувало окреме життя. Анна простягнула до неї руку, обережно, лише кінчиком пальця вона інстинктивно захотіла доторкнутися до неї, але, як тільки це сталося, її палець миттєво опинився всередині бульбашки, та почала стрімко рости і збільшуватися з шаленою швидкістю. Ще пару секунд, і вона стала величезною. Спочатку в середину бульбашки потрапила рука Анни, а через пару секунд вона сама вже перебувала всередині неї, як у дитячому атракціоні, хитаючись на всі боки і намагаючись знайти стійке положення.