Глава 30. І знову невідомість

Алек був щиро засмучений тим, що сталося, але не можна рухатися вперед, постійно озираючись назад. Йому хотілося якнайшвидше покінчити з цими загадками і недомовками. Тепер він був точно впевнений, що крім неполадок на Ксіані, тут відбувається щось недобре. Рухаючись у супроводі двох дальфійців у бік верхнього ярусу платформи, він подумки готував свою виправдовувальну промову. Він лише хотів захистити себе, свою команду і навіть дальфійців від загрози, що стрімко насувалася, як величезна тінь, розросталася, і тягнулася ввисочінь, переслідуя вже не тільки його, але і всіх жителів цієї загадкової планети.

Він окинув поглядом величезну залу, освітлену яскравим білим світлом, наповнену якимись макетами з одного боку, і з незвичайним видом на планету, з іншого боку. Два дальфійці, які привели його сюди, просто покинули приміщення, Алек залишився зовсім один. Він міг спокійно піти, його ніхто не тримав тут силою, і через якийсь час виникло гостре бажання просто покинути це холодне місце, він відчував себе тут лабораторним щуром за склом. У пориві відчаю він попрямував до виходу, але, схаменувшись, стукнув кулаком по стіні: «Куди бігти? Немає сенсу бігти, просто нікуди бігти!». Все, що йому залишалося, — тільки чекати, коли ситуація проясниться.

Добре, що чекати довелося недовго. Незабаром у дверному отворі з'явилася постать одного з дальфійців. Він жестом вказав Алеку йти за ним. Разом вони піднялися ще вище і опинилися на величезній посадковій площадці, на тій самій, де ще не так давно дальфійці зустрічали їхній земний екіпаж. Тепер тут знаходилося кілька літальних апаратів, невеликий шатл, який звичайна людина назвала б літаючою тарілкою. Біля одного з кораблів Алек побачив знайому постать, звичайно, це була Зіра, її важко було сплутати з іншими - тендітна фігура, граціозні рухи і проникливий погляд. «Що все це може означати? Невже нам дозволять повернутися на Землю?», - подумав Алек, наближаючись до неї, від однієї думки про це його серце забилося сильніше.

— Рада вітати вас, - вона поклала руку на його плече.

Тепер вона виглядала зовсім не так, як перед стратою Віхрео. Її м'який, лагідний погляд розливався спокоєм в очах.У глибині зіниць мерехтіла тиха, але незламна надія і віра у кращі часи. Здавалося, вона готова відкрити йому свою душу.

— І мені приємно вас бачити, Зіра. Треба сказати, я сподівався на розмову з вами. Боюся, мене неправильно зрозуміли. Моя мета – допомогти, а не шкодити вашій цивілізації.

— Зараз у нас з вами мало часу. Але, я впевнена, що ви гарна людина, Алек, - тихо почала вона свою промову, -  Я хочу повідомити, що на вас чекає невелика подорож. Вам потрібно побачити дещо і дізнатися більше про нашу Галактику.

Це повідомлення прозвучало несподівано. Адже, Алек чекав зовсім іншого.

— Куди ми вирушаємо? – запитав він.

— Ви відправляєтесь з моїм помічником на станцію Геліос. Там з вами хоче дехто зустрітися.

Алек ще не усвідомлював, що саме відбувається. Навіщо на Геліос? Пронеслось в голові, та він відповів:

— Що ж, якщо це необхідно, - Алек був дійсно здивований такою пропозицією. Насправді, він очікував якогось покарання за зухвалі висловлювання на адресу Правління.

— Там ви зможете все зроуміти і, сподіваюся, отримаєте відповіді.  

— Але, я сподіваюся, ми з вами ще зустрінемося?

— Звичайно, Алек, у нас ще буде час все обговорити. А тепер, приємної подорожі! - Зіра вказала на трап, що веде на корабель, і Алек, слідуючи за своєю долею, знову відправився в невідомість.

Біля космічного корабля його вже очікував невисокий дальфієць з сивою бородою. Та як помітив Алек, дальфієць був зовсім не старий. Тільки кожна риса його обличчя випромінювала втому, яку не вилікувати звичайним сном. На його плечах, здавалося, лежить непосильний тягар, що з кожною хвилиною все ближче притискав його до землі.