Глава 27. Несподівана зустріч

— Хто ви? – Анна все ще перебувала в шоці від раптового викриття в лабораторії Хіту.

— Не бійтеся, я ваш друг, - людина в плащі підняла голову і випрямилася. Капюшон, що сповзав йому на лоб, повільно почав опускатися йому на плечі, відкрилося обличчя і Анна впізнала його.

— Чому ви тут? - запитала вона дальфійця в «балдахіні».

— З тієї ж причини, що і ви. Хочу знати правду.

— Яку правду? Про що ви говорите?

— Правду, яку від нас приховують. Вам, напевно, не відомо, що сталося сьогодні на Дальфі?

— Це якось пов'язано з вірусом? Моя мета -  знайти результати тестів і з'ясувати, чим цей вірус нам загрожує.

— Вірус... хм, мабуть, можна сказати і так. Вірус вразив уми і голови нашого суспільства. Але…ніхто не сховається від правосуддя, - здавалося, його свідомість раптом втратила зв'язок з реальністю, а погляд осяявся якоюсь здогадкою, -   вони хочуть захопити нашу Свідомість, але їм не дано захопити нашу Душу!

— Я не розумію, про що ви? - Анна стояла в подиві і не знала, як реагувати на ці одкровення. Вона підійшла ближче до людини в плащі і промовила напівпошепки:  

— Я пам'ятаю вас, ми зустрічалися на Дальфе, не так давно. Ви, здається, живете там, внизу? А ви мене пам’ятаєте? – вона пильно дивилася йому в очі. Та й він не відводив свій погляд.

— У мене є дещо для вас, - дальфієць нарешті отямився і поспіхом почав витягати щось з-під плаща-балдахіна, він простягнув Анні невеликий контейнер, в якому були кріопробірки, - Беріть! Це - зразки ДНК дальфійців, ви зможете провести аналіз, може це і не те, що ви шукали, але це допоможе вам все зрозуміти. Істина відкриється вам... Тримайте!

Анна мовчки взяла контейнер і не встигла вимовити й слова, вона мовчки схопила контейнер, а дальфієць у «балдахіні», тим часом, зник з поля зору. Їй теж потрібно було поспішати. В будь-яку мить, сюди міг прийти хтось із лабораторії, і тоді виникнуть питання. «Оце так пощастило! – подумала вона, - Таки, не даремно я сюди прийшла. Потрібно терміново розповісти про все Алеку. Ні, спочатку потрібно провести аналіз вмісту контейнера, може вони дійсно заражені небезпечним вірусом, тоді всі ми під загрозою. А якщо ні, тоді не варто і хвилюватися зайвий раз. Але тут явно криється якась таємниця» - так думала Анна, повертаючись коридорами платформи до себе в кімнату. Скрізь було порожньо, і це її дивувало. Ще проліт, і ще, а ось уже і відсік, де розмістилася їхня команда. «Потрібно поки що сховати контейнер в надійному місці, щоб ніхто його не знайшов, і розвідати обстановку». Анна зайшла і кімнату та поглядом почала шукала безпечне місце, куди можна сховати несподівану знахідку.

Та в кімнаті не було затишного місця, не залишалось нічого іншого, як помістити контейнер у свою капсулу для сну. Після цього, Анна вирішила знайти хоч когось із своєї команди і дізнатись, врешті, що відбувається на платформі. Звичайно, їй дуже хотілося поділитися новинами і розповісти про несподівану зустріч в лабораторії, своїм друзям, але вона вирішила, що поки що рано про це говорити. Тим більше, про це не повинен дізнатися Жак. Як тільки вона проведе аналіз, то відразу все розповість.

 Анна щиро сподівалася, що це дійсно допоможе їм розібратися у ситуації і переконати Жака не довіряти так сліпо своїм новим друзям.

Анна вирушила на головний оглядовий майданчик, там вона побачила, як натовп розходився з боку Світлої зали. «Ну звичайно, - подумала вона, - Алек напевно теж там». І дійсно, натовп потихеньку розходився, залишилося не більше десятка дальфійців, але  Алека серед них точно не було, та й Жака теж. «На зв'язок, як завжди, не виходить», - Анна засунула за пояс міні-квантум і вирішила, не гаяти часу. На пошуки вона і так останнім часом потратила купу часу, і відправилася до себе, щоб якнайшвидше приступити до лабораторних досліджень вмісту контейнера. Компанія з трьох дальфійців, яких вона запам'ятала ще з дня прибуття на платформу, стояла на виході з зали. Коли Анна проходила повз них, то помітила, як багатозначно вони переглянулися і подивилися їй в слід, це здалося дуже дивним. Вони, так би мовити, проводжали її своїми пильними поглядами. Анні стало не по собі, але вона вирішила не надавати особливого значення цій несподіваній увазі. Ситуація і так з кожним днем загострювалася все більше і більше. Необхідно було проявити терпіння і не піддаватися панічним настроям. «Тільки б Алек не накоїв дурниць», - чомусь подумала вона і пришвидшила крок.