Глава 26. Збори

Алек умістився біля стіни і спостерігав за скупченням дальфійців, які сходилися з дальніх та ближніх відсіків і залів платформи. Йому ще не доводилося бачити тут стільки прибульців одночасно. Тепер він відчув свою відмінність від них – не те, щоб ці якості явно впадали в очі, але в їх рухах і в комунікації відчувалася якась імітація емоцій, здавалося, що насправді вони не відчувають того, про що говорять, а лише моделюють свою поведінку, підлаштовуючись під обставини. Можливо, до цього призвело суворе життя платформи, постійний самоконтроль, або це була природна особливість даного виду істот, хто знає? Чомусь, саме в цей момент, Алеку хотілося стоячи там, битися об цю чортову стіну головою. Зараз, як ніколи, він мріяв про якнайшвидше повернення додому разом з командою. Додому на Землю. Та це було неможливо.

Врешті зібралося чимало дальфійців. Увімкнувся величезний екран, і члени Правління звернулися до мешканців платформи із проханням зберігати, в першу чергу, спокій.  Вони багато говорили про повну безпеку, запевненяли, що проблема, яка виникла через збій енергетичної станції, буде вирішена найближчим часом.  

— У разі непередбачених обставин ВСІ повинні діяти за протоколом, - головна ідея, що прозвучала з вуст Правління.

Дальфійці сприйняли почуте, з властивою їм безтурботністю і, вбираючи кожне слово, не намагалися задавати зайвих запитань. У Алека ж, навпаки, було безліч питань. Він уявлення не мав, що то за протокол, і як йому діяти, в разі надзвичайних ситуацій. Для себе він зауважив, що необхідно детальніше дізнатися про цей «протокол» і його суть. Та він підозрював, що такі розмови не передвіщають нічого доброго. Збори продовжувались.

До кімнати занесли трьох загиблих з Дальфи.

— Їхнє серце не витримало, розірвавшись від дикого страху, - хтось прошепотів їм у слід.

—  Щось не схоже, - казав інший.

 — Відлюдники, - шепотіли інші голоси.

Але те, що побачив Алек, і зовсім збило його з пантелику - тіла цих нещасних були неприродно витягнуті. У одного з них рука звисала так, ніби була довжиною в три метри, у іншого і нога, і голова були в жахливому стані. Перше, що спало на думку, - спагеттифікація. І це не просто метафора. Цей науковий термін був йому відомий з курсу астрофізики, об'єкт дійсно витягується, як макарони. Але хіба таке могло статися на Дальфі? Чому це сталося? Проблеми роботи на енергостанції не могли викликати такого ефекту. Мозок Алека інтенсивно працював, він почав пригадувати всі особливості цього явища: тканини тіла, м'язи, кістки – все витягується і рветься, процес такого екстремального розтягування об'єкта під дією приливних сил у сильному гравітаційному полі можливий, наприклад, біля чорної діри! Уважно проаналізував побачене, Алек, був впевнений, що саме це і сталося з відлюдниками. Коли об'єкт (наприклад, людина) наближається до чорної діри, сила тяжіння стає неймовірно сильною і неоднорідною: різниця в гравітаційному тяжінні між різними частинами тіла створює припливні сили, які буквально розтягують тіло вздовж вертикальної осі і одночасно стискають по горизонталі. Але чому це сталося з ними? Може, як раз час дізнатися про це. Алек протиснувся до екрану і підняв руку. Він хотів привернути до себе увагу:

— У мене є питання, - промовив він, - Хіба ці дальфійці не постраждали від різкої зміни гравітації?

— Ми розглянемо вашу версію, - пролунала стримана відповідь від одного з членів Правління.

— Очевидно, що розрив серця не є єдиною причиною їх загибелі, - продовжував Алек. Він хотів висловити свою гіпотезу, та його перервали на півслові:

—  Якщо будете діяти за протоколом, з вами нічого подібного не трапиться.

—  Ви не зможете допомогти всім іншим, приховуючи від них правду!

—  Ви помиляєтеся, від вас нічого не приховують!

—  Це - брехня, відверта брехня! Чому загинули ці дальфійці? І що це за спалах? Я хочу пояснень, - Алек відчував, як напруження вітало у повітрі.  У Світлій залі запала тиша. Обличчя на екрані почали розмиватися. Алек помітив краєм ока, як двоє охоронців, з іншого боку зали, швидко наближаються до нього. Та він не відчував ані страху, ані тривоги. Вони підійшли до нього впритул, занадто близько, і стояли так кілька секунд, просто дивлячись йому в очі. Один з них витягнув руку вперед, показуючи напрямок руху. Натовп розступився, і Алек, у супроводі цих двох, вирушив вгору по коридору-тунелю.