Глава 25. Проникнення в лабораторію

Навряд чи можна було сподіватися на те, щоб проникнути в лабораторію непоміченою, але ситуація зіграла їй на руку. Анна вирішила діяти. Зараз, або ніколи. Її план був такий: у стані метушні та невеликого хаосу непомітно пройти в головну лабораторію, і взяти кілька зразків, над якими працюють Хіту і Жак. Можливо, це прояснить ситуацію і дасть відповіді на деякі питання. Анна зможе сама зробити аналіз крові, з'ясувати, чи дійсно там є вірус, і що це за вірус.

Анна бачила, як дальфійці виходили із своїх боксів і направлялися у Світлу залу. Голос ШІ повідомив про збори. Анонсували виступ Правління. План народився спонтанно, і Анна відразу ж приступила до його реалізації. Плутанина, що виникла після відключення всіх систем, була тільки на користь. Анна вислизнула в коридор і впевнено вирушила до лабораторії Хіту, прихопивши з собою спеціальні капсули і мініприлад для того, щоб непомітно вилучити кілька зразків, в тому числі і зразки крові, які вони здавали на вірус.

Все йшло за планом, ніхто не звернув уваги на Анну, що ковзала коридорами платформи, поки світло мерехтіло в процесі стабілізації систем. Дуже швидко, вона досягла мети, залишалося лише кілька кроків. Ніхто не трапився їй на шляху, ніхто не завадить їй здійснити цей зухвалий план. І, о диво! Двері виявилися не заблоковані. Анна відчувала, як адреналін стукав у крові, загострився зір, слух та інші органи чуття, ще хвилина і справа буде зроблена. Та спланувати і зробити – це різні речі. Насправді, все було не так просто, як здавалося на перший погляд!

Анна була в цій лабораторії лише кілька разів, та й то недовго. Коли здавала свою кров на вірус, то не приглядалася дуже уважно, що тут і як. Вона тільки запам’ятала, як Хіту помістив її зразок крові в маленький ящичик і щось на ньому написав. Тепер, втілюючи свій план у життя, їй складно було зорієнтуватися в малознайомій обстановці, світло постійно пульсувало і збивало з пантелику. Та Анна намагалася зосередитися, вона не стала оглядатися по боках, її увагу відразу привернув величезний стелаж з невеликими боксами. Вона інтуїтивно здогадалася, що саме тут Хіту зберігав свої ящики з резервуарами, пробіроками та біологічними зразками. Тут вона побачила і безліч контейнерів, що містили всілякі хімічні реактиви, ще не відомі земній науці.

Деякі ящики були підписані, на них стояли незрозумілі знаки, формули, імена. Анна провела рукою по гладкій поверхні одного з них, її впевненість в успіху почала танути. Стелаж був великий за розміром. Всі ці ящики були схожі один на одний; відшукати потрібний - все одно, що шукати голку в стозі сіна. Але Анна не втрачала надію, вона стала уважно рухатися зліва направо, по черзі оглядаючи кожну комірку. «Сьома, восьма... десята, ні, так не піде. Так можна шукати до вечора. Спробую-но відкрити будь-яку…», - вона приклала руку до комірки, контейнер почав повільно відкриватися. Всередині виявилася капсула з якоюсь речовиною, невідомого походження. «Ні нете, зовсім не те! Що ж робити? Не йти ж з порожніми руками? Може перевірити контейнери, що ближче до великої морозильної камери?» Вона рушила вправо, і тут, ковзаюча біля стіни, тінь змусила її завмерти, ії на мить паралізувувало страхом.  Поспіхом, забігши в лабораторію, вона, навіть, не озирнулася по боках, вона зовсім втратила пильність, і була абсолютно впевнена, що знаходиться тут одна. Але це було не так. Світло і досі мерехтіло.

- Хто тут? - Анна випрямилася і зробила крок назад.

Той, хто стояв у кутку, мовчав та врешті,  зробив крок їй назустріч. В цю мить освітлення майже повністю відновилося, і кімнату залило яскравим теплим світлом. Навпроти Анни стояв ВІН.