Глава 23. Сумніви

Життя на Дальфі тривало, необхідно було зайняти себе роботою, щоб занадто не турбуватися про майбутнє. До того ж, у кожного були свої завдання – Алек і Анна проводили більшу частину часу в лабораторії, там було чим зайнятися. Постійно надходили нові дані, які потрібно було обробити. Анна також проводила досліди з новими видами рослин, що захоплювало майже всю її увагу.

Після вилазки на Дальфу, у них з Алеком виникла ідея: перевірити, чи зможуть деякі форми життя прижитися на Землі. Один із зразків зацікавив їх своїми властивостями. В модулі лабораторії був спеціальний біоінкубатор — прозора капсула, здатна відтворювати будь-які умови: температуру, атмосферу, гравітацію. Туди Анна помістила помістила рослину і спостерігала за її розвитком. Сидячи за столом, вона вела записи своїх спостережень в аудіо-щоденнику, диктуючи свої висновки: «Аномальний вміст іонів рідкісноземельних металів у спорах, на мою думку, служить каталізатором атмосферних викидів, що запобігають глобальним температурним коливанням. Ще більш загадковим видається той факт, що після кожного циклу «дихання» спори починають синтезувати нові сполуки, яких раніше не було в їх біохімії. Споглядаючи за цим розмаїттям, та дивовижними властивостям позаземної флори, ми тільки починаємо розуміти, що стоїмо на порозі відкриття принципово нової форми планетарного життя, що можливо, колись, допоможе відновлювати атмосферу нашої Землі».

Алек був поруч, він уважно стежив за цим, новим для нього явищем, якому вони дали назву «планетарне дихання». Його особливость полягала в тому, що мільярди мікроскопічних спор, насичених статичною електрикою, піднімалися в атмосферу, утворювали мідно-смарагдові хмари, що переливалися різними відтінками кольорів. Тому небо на Дальфі було таким чарівним, а навколишнє середовище здавалося таким унікальним. Та опинившись всередині інкубатора, рослина проявила нові властивості: почала виділяти кисень у значно більших об’ємах, ніж інші земні рослини. І це було нове відкриття.

«Можливо, Дальфа — це не просто світ з незвичайною природою. Можливо, те, що ми називаємо флорою, — лише видима частина Всесвіту планетарного організму», — записував Алек. Йому дійсно приносило задоволення допомагати Анні в її лабораторних дослідах. А ще, це справді допомагало відволіктися від поганих передчуттів. По суті, їм більше нічого і не залишалося, як тільки займатись роботою, чекати звісток від Марка і сподіватися на його швидке одужання.

Алеку так і не вдалося поговорити з товаришем, і він сприймав це як дурний знак. А ще він відчував, що вони з Анною, постійно знаходяться під наглядом, як під ковпаком, і в прямому, і в переносному сенсі. Куди б він не пішов, що б не робив, якийсь невловимий погляд невідступно супроводжував його. Можливо, уява розігралась, а, можливо, й ні. Хай там як, вони радше почувалися тут бранцями, ніж гостями. І ця внутрішня напруга постійно наростала.

Жак теж був зайнятий в лабораторії, тільки тепер він більше часу проводив з Хіту. Пояснював це тим, що так буде краще всіх. Він зможе дізнаватись від нього останні новини, і буде тримати всіх в курсі їх досліджень нового штаму вірусу. Крім того, він вирішив виступити в якості піддослідного і погодився, щоб в його тіло помістили імплант – механічний пристрій, що регулює стан організму. Ця ідея не дуже сподобалася Алеку, але він не став противитися. Краще не псувати зараз відносини. В повітрі повсякчас відчувалася недовіра і неприязнь до Жака – і все це могло погано позначитися на них в подальшому. Чесно кажучи, між ними і так не було особливої симпатії, з самого початку, а недовіра – тонкий лід, по якому ми час від часу ступаємо. І коли зустрічаємо людину, чиї принципи або переконання є нам чужими, або незрозумілими, мимоволі починаємо сумніватися в її намірах. Але з Жаком все було інакше, він не давав приводів для недовіри, жодного разу не підводив, професійно справлявся зі своїми обов'язками, та Алека не покидало відчуття, що в цій людині криється якась загадка, або злий намір. Як правило, інтуїція ніколи його не підводила в таких питаннях. Він знову поділився своїми сумнівами щодо Жака з Анною. Відклавши вбік мікроскоп, він присунув крісло ближче до неї і тихо запитав:

— Що ти думаєш про Жака?

— Він дуже змінився тут, на Дальфі.  Я його просто не впізнаю. Дивно все це. Мабуть, ти був правий щодо нього з самого початку, але навіщо йому приховувати від нас щось? Тепер він так само, як і ми, тут у пастці. Чи гадаєш, він в змові з тутешніми?

— Мені здається, він знає більше, ніж говорить. І в цьому я навіть сумнівів не маю. Та бачу, ти теж помітила, що він змінився. Хоча, це правда - він не подобався мені завжди! Тепер і не знаю, як до нього підступитися.

Може це параноя? Може Алек просто намагався перенести свою відповідальність за те, що відбувалось, на когось іншого, а Жак був слушною кандидатурою?

Анна подумки аналізувала події, що відбулися напередодні. Їй не давали спокій події, пов'язані зі зникненням Марка. Вона явно щось упустила з виду. Тому намагалася пригадати кожну дрібницю того дня, згадувала кожну мить, кожне слово, але нічого нового не пригадувалось. І чим більше вона думала про це, тим більше їй здавалося, що вся ця ситуація якась неприродна, надумана. Все, що відбувалося тут, не піддавалося раціональному поясненню.

Чому їм не дозволяють побачитись з Марком? Чому захворів тільки він? Можливо, все це великий експеримент? Та врешті, чому прибульці подолали таку велику відстань до Землі, викрали цілий екіпаж, але так і не розкрили свої справжні наміри? І яку роль у всьому цьому відіграє Жак? Може, він навмисно втерся в довіру до прибульців, щоб врятувати себе і команду? Або він переслідує іншу мету? Забагато питань, але жодної відповіді.