Глава 21. Марк

Натьохкуючи улюблену мелодію, Марк вирушив до технічного відсіку. Сьогодні мали відбутися випробування нового магнітного тунелю, який використовували для доставки на супутники Дальфи спеціальних провізій та хімічних продуктів. Магнітний тунель, або «Мушка», як його прозвали місцеві робітники, був інженерним дивом — електромагнітним коридором, що простягався на сотні тисяч кілометрів. Ключове завдання сьогоднішніх випробувань полягало в серії орбітальних запусків за допомогою ретрансляторів, які підтримували структуру магнітних полів, забезпечуючи стабільний шлях для капсули з вантажем.

Для Марка ця тема була цікавою. Тут, на Дальфі, така система доставки діяла вже давно, але саме цей тунель був вдосконалений і міг використовуватися не тільки для вантажних перевезень, але й для інших цілей. Марк намагався фіксувати всі можливі дані, детально описуючи те, що відбувалося. Ці дані могли бути безцінними на Землі. Тому Марк намагався не пропустити жодної дрібниці. Дальфійці вміло керували системою, поетапно запускаючи всі процеси запуску.

— Вихід на розрахункову траєкторію. Перевіряємо швидкість!

— Швидкість відповідає розрахунковій.

Капсула безшумно ковзнула в магнітний коридор і різко кинулася вгору, набираючи неймовірну швидкість. На голографічному екрані з'явилася рухома точка, що відображає поточне положення пристрою.

Марк зафіксував не тільки комп'ютерні показники, але й зняв сам процес запуску. Він був у захваті від того, що відбувалося, не звертаючи уваги на сигнали, що надходили з лабораторії. Він вже проігнорував кілька дзвінків, та, нарешті, все ж прочитав повідомлення від Зіри: «Чекаємо в лабораторії на Західному крилі платформи. Справа термінова».

«Як невчасно», - подумав він, але Алек і решта вже, мабуть, зачекалися його там, то слід було поквапитися.

Та як би там не було, Марк таки був задоволений, що найцікавіше він все-таки не пропустив, та ще й зафіксував все на відео, буде про що розповісти хлопцям. Він швидко попрямував на верхній ярус у Західне крило. Платформа була величезною, важко було звикнути до її численних лабіринтів - тут запросто можна було загубитися, а Марк дуже поспішав, тому для зручності він скористався навігатором. Орієнтуючись за цим приладом, він з натхненням просто летів назустріч друзям, щоб поділитися новими враженнями і, звичайно, вирішити ту саму термінову справу, через яку йому довелося покинути запуск магнітного тунелю.

У поспіху він повернув у протилежний бік, Марк був такий занурений у свої думки, що навіть не помітив, як опинився зовсім не в Західному, а в Східному крилі, випадково завернувши в протилежний бік. Востаннє він заглянув в навігатор якраз перед поворотом і був упевнений, що рухається правильно.  На екрані запалилася чевона позначка, вказуючи на те, що він рухається не в той бік. Та Марк вже не дивився на екран, він просто летів уперед, впевнений, що йде в правильному напрямку. Він так захопився своїми думками, а всі відсіки були так схожі один на одний, як брати-близнюки, як і всі лабораторії, що теж мали схожий вигляд. «А ось і те, що потрібно», — подумав він, — «здається, І-28». Перш ніж перевірити свій навігатор, Марк натиснув на «вхід», увірвався в лабораторію і завмер, як тільки переступив її поріг. Навігатор випав з його рук, а в голові, здавалося, переплуталися всі думки. Те, що Марк побачив перед собою, вкрай спантеличило його, він відчув страх, навіть жах, і цікавість одночасно. За мить він зовсім розгубився і навіть не міг ворохнутися з місця.

Ця зала була величезним «акваріумом», де замість морських риб плавали людські тіла. Їх порожні, позбавлені життя очі викликали не просто жах. В саме цю мить, Марк відчув всю свою власну вразливість і нікчемність перед прибульцями, з якими він працював ще чверть години тому і якими так захоплювався. Він нарешті прийшов до тями, зробив пару кроків, потім підійшов ближче до скляної стіни, щоб краще розглянути одне з облич, що здалося йому знайомим. Марк простягнув руку до скла і різко відсмикнув її назад, тіло за склом рухалося, точніше пульсувало під впливом циркуляції рідини: «Так це ж Жак!» - думка промайнула в його голові, наче блискавка, потім почало стукати у скронях. Його ніби струмом прошило. Він зрозумів, що Жака підмінили, і ця думка пройняла його жахом! «В кінцевому підсумку ми всі опинимося тут!»

Марк був вражений не стільки фактом штучного вирощування організмів, скільки розміром цього грандіозного за величиною резервуара. Сотні тіл, поміщених у цей біореактор дійсно наводили жах, вони плавно переміщалися в штучному океані життя і вже не мали нічого спільного зі звичайними людьми, як здавалося йому тепер. Але навіть не це стало найбільш шокуючим відкриттям! Посередині цього інкубатора, наче з повітря звисав еліпсовидний сосуд в середині якого знаходилось щось, що нагадувало зародок в материнській утробі. Так само, як і звичайний людський зародок, він лежав, підібгавши свої маленькі ніжки до животика, його ручки були схрещені на грудях. Але його пуповина! Вона була не одна - тонкими нитками, як павутиною, вона простягалася від зародка в посудині прямо в «акваріум» з тілами. «Та що це взагалі таке?!», — лише одне питання крутилося в голові у Марка.

Те, що він побачив - ні, це точно були не люди, це були прості оболонки, які, можливо, колись будуть будуть дихати, їсти, пити і спати, та вже ніколи не будуть такими, як на самому початку свого життя.

Марк почав рухатися до виходу так тихо і обережно, як тільки міг. Йому здавалося, що будь-який звук може розбудити це сонне царство тіл і тоді він точно стане одним з них. Потрібно якнайшвидше бігти звідси подалі, і розповісти про все Алеку, поки ще не пізно.