Глава 19. Нове знайомство

— Ей, ти як? - ніби з глибини століть почувся голос дальфійця. Алек, тим часом, лежав на спині і дивився на сяйво, що розгоралося над океаном. 

— Як тебе занесло сюди? - знову пролунав голос, тепер вже Алек міг розгледіти постать свого рятівника, - Мене звуть Глотер, - представився він, протягнув руку і допоміг Алеку сісти в крісло.

— Телепорт... я перший раз ним користувався. Напевно, помилився з координатами, - відповів Алек, не вдаючись у подробиці.

— То ти, значить, із Землі? – почав здогадуватися Глотер. Він уважно придивлявся до мандрівника.

— Так, власне, я не мав бути тут, – кому не хотілося виправдовуватися, але що тепер уже вдієш, – Хотів трохи прогулятися і, схоже, переоцінив свої можливості.

— Річ у тому, що ти – людина, з Землі, розумієш?

— Не зовсім. Я думав, будь-хто може скористатися цією технологією.

— Насправді, телепорт – штука складна. Твоє тіло приблизно на 65% складається з води і на 85% твоє ДНК збігається з рибою. Телепорт не просто переносить з місця на місце, перед цим він ідентифікує, хто тиє. Ну так,  для безпеки. Тебе він сприйняв за морську істоту. Можливо стався збій у роботі, ось ти і плюхнувся прямо в океан, де тобі і місце!

Алек знав, що у риби і людини є спільне в ДНК — і досить багато, але він не міг навіть припустити, що може статися таке! Та й як він міг про це знати? Адже, на Землі немає подібних технологій, а телепортація — лише тема для наукової фантастики.

— Незважаючи на зовнішні відмінності, всі живі організми на Землі мають спільних предків, і це відбивається в структурі їх генетичного коду, - продовжував свої висновки Глотер, - Так, схоже телепорт сплутав твоє ДНК з рибою! Про це треба повідомити техників. Такого не повинно більше траплятись.

— Прошу, не роби цього, нікому не повідомляй! Не хочу, щоб дізналися про мої пригоди.

Глотер уважно дивися на чоловіка, наче хотів розгадати його справжні наміри, потім присів поряд. Він очікував, коли Алек знову заговорить, йому хотілось продовжити їх бесіду.

 Сам він був кремезний чоловік, вже немолодий, але дужий. Чи то від сильного вітру, чи то від прикладених зусиль, його майже сиве,  скуйовджене волосся стирчало, як голки в ролюченого їжака та надавало Глотеру дивакуватий вигляд. Тепер, коли Алек теж уважно придивився до нього, то помітив його схожість із лісовиком, що щойно вибрався із гущавини лісу.

— Цей восьминіг ледь не зжер мене, - Алек, все ще тремтів від холоду, але поступово приходив до тями.

— Так, ще трохи, і ніхто не зміг би тебе врятувати, але це вже не важливо, адже я встиг прийти на допомогу! Тепер нам потрібно повернутися на платформу, поки не почалася буря. Там і поговоримо.

Глотер геть забув, що наближається страшний ураган, він сів за пульт управління шаттлом, і вони швидко вирушили на станцію. Звідти, з висоти, можна було спостерігати за всім, що відбувалося над океаном, без побоювань бути з'їденим чудовиськами, чи бути розірваним на шматки страшним ураганним вітром.

Поки вони добиралися до спостережної станції, Глотер розповів Алеку, що на Дальфі магнітні бурі проявляються трохи інакше, ніж на Землі. Тиск сонячного вітру іноді тут досягає потужної сили, при цьому спостерігається дивовижної краси сяйво, те саме, що на Землі називають Північним. За недовгий час, що екіпаж перебував на планеті, вони вже кілька разів спостерігали за цим явищем. Але тут, над океаном, воно здавалося Алеку ще більш прекраснішим. Він затамував подих і насолоджувався красою!  

На мить все затихло, а потім вибухнуло з новою силою. Океан піднімався стіною. Хвилі, спочатку віддалені, з кожним ударом ставали все вищими і лютішими. Вони торкалися самого горизонту, здіймаючись високими хребтами. У їх гуркоті були чутні відгомони первісного хаосу, з якого колись народився світ. Небо розколювалося сліпучими блискавками, що на мить висвітлювали апокаліптичний пейзаж — поламану лінію берега і покручені стовбури прибережних дерев.

—  Вам пощастило, що я знайшов вас раніше, ніж розігралася ця негода, - Глотер розгладив своє неслухняне волосся.

— Так, до речі, я не подякував вам як слід, - і Алек простягнув Глотеру руку, поспішивши пояснити, що так прийнято вітатися і дякувати на Землі, той простягнув йому руку у відповідь, з ледь помітною усмішкою на обличчі.

— Вам не слід тут залишатися надовго, вас можуть шукати. До того ж, ви праві, я поки не повідомлятиму про телепорт, не всім може сподобатися ваша... цікавість.

—  Ви допоможете мені повернутися на платформу?

— Так, можете на мене розраховувати, - Глотеру було приємно поспілкуватися з цією людиною, він давно ні з ким не спілкувався, дуже давно, - Але спочатку почекаємо, поки буря трохи вщухне, - сказав він.

— Ви працюєте тут один? - запитав Алек, трохи оговтавшись після пригоди,  почав озиратися з боку в бік, намагаючись розгледіти все в деталях.

—  Вже багато років. І повірте, ви мій перший незваний гість на цій станції.

—  Вибачте, не хотів завдавати вам незручностей.

—  Будемо вважати це невеликою пригодою. І якщо ви вже опинилися тут, я покажу вам океан Дальфи, він прекрасний, повірте!

Глотер увімкнув панорамний екран, на якому спочатку виднілися тільки схеми і незрозумілі позначення, схожі на карту. Зображення поступово збільшувалось. Спочатку перед очима мерехтіли маленьки цяточки, які ставали все більше і більше, поки весь підводний світ Дальфійського океану не відкрився Алеку, неймовірний, повний дивовижних істот!