Глава 17. У пошуках істини

Довга ніч минула неспокійно, Алек дивився у величезне скло над головою і бачив безкрає небо цього, чуждого йому Всесвіту. Десь далеко світила яскрава зірка, яка, здавалося, то наближається, то віддаляється і ніби хоче щось сказати, але лише мовчки посилає свої сигнали в космос. Потім Алек відчув різкий напад задухи, йому вважалося, наче щось зловісне тисне йому на груди і не дає дихати, позбавляючи останніх сил. У жаху він  скочив на ноги. Прокинувся від нічного кошмару. Ну, звичайно! Це був просто кошмар! Але дуже схожий на реальність, він породжував в душі глибоку безпорадність, підсвідоме очікування, що от-от, ті події зі сну, трапляться з ним і в реальності. 

Та, незважаючи на це, Алеку вдалося знову заснути, і прокинутися рано вранці відчуваючи себе повним сил та енергії. Йому негайно захотілося покинути свою кімнату і продовжити дослідження. Цього разу він вирішив прогулятися самостійно. На думку спала ідея, що було б непогано дослідити територію з протилежного боку платформи, там, де вони з друзями  раніше не були, а ще краще скористатися ліфтом, та відправитися знову на Дальфу!

Тепер Алек знав, як можна скористатися гейтсом, і вирішив не гаяти часу дарма. «Треба розбудити Жака, — подумав він, — разом ми точно щось розвідаємо». Він попрямував прямо по коридору, каюта Жака знаходилася зовсім поруч. Крок, другий, і Алек вже натискав комбінацію цифр, щоб відкрити проміжний шлюз. Інших вирішив не будити, вони і вдвох впораються. Якщо вдасться втекти непоміченими, можна буде більше часу провести на Дальфі, можливо навіть поспілкуватися з кимось ще, крім мешканців верхньої платформи.

— Жак! - прошепотів Алек, - Вставай, чуєш, це я, Алек. Ось вже й не думав, що ти так любиш поспати.

Алек наблизився до капсули для сну і заглянув всередину неї, але Жака там не було. Його взагалі ніде не було. І де ж він подівся на цій величезній платформі? Зараз не час займатися пошуками, краще вже вирушити без нього. Так вирішив Алек. Пошук товариша тільки привернуть зайву увагу. А якщо пощастить вислизнути непомітно, то можливо до вечора ніхто і не зверне увагу на його відсутность.

Алек подивився на годинник. На Дальфі час відчувався лінійно, як і на Землі, але годинник, як прилад для вимірювання часу, виглядав зовсім інакше: це було щось схоже на довгий градусник, розташований у вигляді прямої вертикальної смуги, по якій повільно рухалося щось на зразок кулі, знизу вверх. Чим ближче куля розташовувалася до нижнього краю, тим нижче знаходилося Дальфійське сонце, наближаючись до середини куля вказувала на те, що вже полудень. Коли куля перетинала екватор, наставали сутінки, швидко починало темніти. А коли куля опинялася на самому верху – все поринало у пітьму.

Зараз куля, яку називали Золт, знаходилася на початку свого шляху, а це означало, що попереду був довгий, дуже довгий день.

«Дивно, що зараз, о цій порі доби, його немає в кімнаті», — думав Алек, крокуючи тунелем на самоті, але не став зосереджуватися на цій думці. Потрібно було поспішати, він рушив у напрямку до ліфта. Та ще здалеку йому почувся віддалений знайомий голос, хтось прямував у його бік. Алеку не хотілося зайвих питань, довелося сховатися у вузькій ніші між двома шлюзами, куди не потрапляло світло. Голоси, а їх було двоє, ставали все виразнішими, і вже стало зрозумілим, що один з них точно належав Жаку. Алек боровся з бажанням вийти йому назустріч, але в останній момент передумав і вирішив таки перечекати  у своїй схованці.

Кроки наближалися. Було чутно, як у сусідньому відсіку відчинилися двері, Алек виглянув, не так з цікавості, як з обережності. Йому не хотілося пояснювати, що він тут робить і куди прямує, та треба було знати, до чого готуватися. За скляною стулкою розсувних дверей він побачив, як Жак і Хіту пройшли в одну з лабораторій і попрямували до стіни, в якій було безліч комірок. Що знаходилося всередині них, Алек не знав. Хіту тримав у руці невеликий ящик, пригадалося, щось схоже було і в Анни. «Здається, комп'ютерна мінілабораторія», припустив він. Двері боксу щільно зачинилися, скло стало матовим, Алек залишився непоміченим. Про що йшла розмова Жака з Хіту, він так і не розчув, але вирішив, що обов'язково повинен дізнатися про це. Тільки не зараз, пізніше, зараз йому треба поквапитися.

Через пару хвилин Алек стояв у ліфті, намагаючись ввести координати напрямку, куди він збирався потрапити. Вчора йому здалося, що все це дуже просто: комп'ютер підказував потрібні дані, варто було тільки вибрати на відеокарті місце перебування і місце прибуття, потім прокласти маршрут, але карта не активувалася, і все пішло не за планом.  Він декілька разів спробував прокласти маршрут, та нічого не виходило. Мабуть, вчора він упустив щось із виду. Та Алек не впадав у відчай, він вирішив скористатися телепортом. Це було ризиковано, ще жодного разу не користувалися люди квантовою телепортацією, але він вже бачив, як це робили інші мешканці Дальфи. Алек перемістився у потрібний відсік, що знаходився поруч, ідентифікував свою особу і обрав на карті потрібну йому місцевість. На подив, все спрацювало доволі швидко. Але він він діяв спонтанно, не подумавши про можливі наслідки. І вже через секунду навколишній світ почав розпадатися для нього на дрібні частинки і зникати. Алек перестав щось відчувати і бачити, він просто ставав невидимцем! Де в цю хвилину знаходилася його свідомість, і чи існувала вона взагалі? Алек вже був не в змозі це осягнути, він взагалі був не впевнений, чи існує насправді? Чи все це йому мариться.

Тільки коли він опритомнів, через деякий час, то відчув, що зовсім не може дихати, до того ж, він знаходився у стані повної дезорієтації, легені здавило лещатами, а руки і ноги безпорадно рухалися в хаотичному борсанні. Алек зрозумів, що сталося щось жахливе, все пішло шкереберть! Він усвідомив, що припустився великої помилки, але було вже занадто пізно.