Глава 15. Життя на платформі

В перший день після пробудження на Перлині, так називали платформу тутешні мешканці, Алек відчув страшенну спрагу – здавалося, що він проковтне зараз свого язика, якщо не вип’є хоча б глоток води. Алек озирнувся навкруги: погляд його зупинився спочатку на виступі у стіні, там стояв якийсь предмет, схожий на графин, чи великий скляний стакан. У стіні ж він помітив рух – тоненький потік води, що сповзав із гори до низу, схожий на маленький водоспад. Алек підхопився та тієї ж миті опинився біля струменя води, але не зміг навіть рукою до нього доторкнутись – його затуляла скляна переділка, така прозора, що на перший вигляд її неможливо було і помітити. Він доторкнувся рукою до скла, він чув як за ним просочується вода, відчував її всім своїм тілом. «Треба прибрати цю перегородку, - подумав він, - вона повинна якось відчинятись, бо навіщо тоді тут цей стакан?»

Алек почав оглядатися навкруги. Час йшов, спрага ставала все сильнішою, та дістатися до джерела з водою не вдавалося. Тоді Алек вирішив розбити скло, але і це йому не вдалося, навіть після сильного удару скло навіть не тріснуло. Він був у відчаї. Аж раптом, відчинилися двері, на вході Алек побачив одного з дальфійців, що тримав у руках рятівну склянку води. Алек з жадністю вихопив її та випив все до останньої краплі. Тільки тоді зміг перевести дух та подякувати:

— Цієї води вам вистачить на цілий день, - прибулець простягнув невеликий прозорий сосуд, - Все що вам потрібно – одна-дві склянки і ваш організм поповниться потрібними речовинами, до того ж, ця вода незвичайно смачна і цілюща.

— І справді цілюща, - Алек відчув, як кожна жилка в його тілі наповнюється силою та відновлюється, - Мені не вдалося дістатися до джерела, що в стіні, - і він вказав на струмень водоспаду.

— Цю воду вам поки не можна пити. Вона має концентровану кількість речовин, хоча і поживних, але ваш організм, ще не готовий до цього. Спочатку ви і ваші друзі будете пити те, що я приноситиму вам кожного ранку. Потім зможете користуватись джерелом.

— Невже це дійсно небезпечно? На вигляд звичайна вода, - Алек тільки тепер подумав про те, що дійсно, вода з іншої планети може і зовсім не підходити для вживання землянам. А він так необачно випив, та ще й цілу склянку!

Але ж, яке полегшення і прилив сил відчував він! Всі вагання вмить розсіялись. Ця вода без сумнівів мала цілющі властивості.

Тепер і він, і його друзі почувалися чудово. Ніякої їжі вони поки що не вживали, води було достатньо для того, щоб поповнювати свій організм всім необхідним.  

Декілька перших днів перебування на Перлині, і справді виявились захоплюючими. Земляни намагалися пристосуватися до тутешнього ритму життя: споглядали за мешканцями платформи, вивчали їх манеру поведінки, побут та звички. Платформа також була насичена різними технологіями, які неможливо було осягнути за короткий час. Дальфійці переважно займались своєю роботою, безупинно пересувалися з поверху на поверх, працювали в своїх лабораторіях, розважалися у вільний час. Їх ігри здавалися доволі дивними, та тим цікавіше було роважатися – гра у «Перевтілення», по-іншому, маніпуляція реалістю, надавала можливість кожному учаснику відчути себе іншою істотою і ці дивні, непідвладні опису відчуття залишали в свідомості цілий спектр емоцій.

Для Алека і його друзів виділили окремий відсік, там вони могли жити і працювати. Алек проводив багато часу у величезному світлому приміщенні, яке на Землі можна було б назвати обсерваторією. У ній можна було спостерігати за космосом і найближчими зірками, а також використовувати, як лабораторію. Коли Алек опинився в цій обсерваторії перший раз, він був ошелешений тим, як все облаштовано навкруги: сферичний комп'ютер, що дає зображення Дальфи з усіх боків, величні сходи, заповнені книгами і мапами, гігантський телескоп, що відкриває зору далекі небесні світила. Він дивився на Дальфу через величезне вікно-ілюмінотор та думав, що на планеті, мабуть, зараз літо, як і на Землі. Принаймні, так йому здавалося. Чисте, прозоре повітря та сонячні промені, давали надію на те, що ця подорож для землян, можливо, принесе багато користі та відкриє перед ними нові горизонти.

Досліджуючи це величне приміщення, Алек виявив, що з  іншого боку зали, чомусь не було ані стіни, ані перегородки. Це нагадувало місток, що уходив прямо в небо, хоча Алек знав, що вся платформа знаходиться під товстим скляним куполом. Коли він опинився на самому краю цього обриву, то зупинився, почав вдивлятися у далечінь, не розуміючи, що це за місце. Та раптом, відчув, як хтось легенько штовхнув його за плече. Секунда, і Алек вже летів у прірву, а слідом за ним і Жак, який зненацька опинився позаду нього. Він сміявся, схопив Алека за руку, та наче відштовхнувся від повітря. Алек не встиг як слід злякатися, він усвідомив, що повітря несе його тіло вгору, наче в них з Жаком виросли крила! Це була ще одна розвага тутешніх дальфійців – прижки у відкритий повітряний басейн, прилаштований до обсерваторії. Це викликало неймовірні відчуття, схожі при користуванні аеродинамічним тунелем, тільки цей басейн підіймав вгору не потоком повітря, як на Землі, він давав можливість літати, буквально «лежати» на повітрі, маневрувати і злетати у наслідок штучної гравітації.

Так минало життя на платформі. Анна постійно була зайнята експериментами, нескінченно вимірювала показники повітря, щось записувала, брала зразки і заповнювала свої пробірки, загалом, була в пошуку нових відкриттів і відчувала себе тут, як у своїй власній лабораторії. Жак періодично зникав на станції обслуговування платформи і, схоже, знайшов спільну мову з місцевими технологами. Марк сумував за Пегасом, але його навички управління стали в нагоді для обслуговування численних шатлів, що курсували між платформами на Дальфі. Він вивчав їх з особливим інтересом.