Глава 14. Тиша. На Землі

Бувають такі дні, коли тиша кричить голосніше, ніж усі разом звуки на Землі. У природній тиші прихована величезна сила. Вона дозволяє нам звернутися всередину себе, почути свої думки, відчути єдність з навколишнім світом. Зовсім не випадково ми шукаємо натхнення саме в усамітненні серед природи. Тиша стає простором для внутрішнього діалогу, для осмислення свого місця в світі. У тиші ми відновлюємо свої сили, повертаючи собі здатність чути і відчувати.

Здавалося, що саме така тиша запанувала на Землі, зокрема, в Центрі управління польотами в ту саму мить, коли люди усвідомили – ми не одні в цьому величезному світі, в цьому всепоглинаючому Всесвіті.

Через деякий час тиша вже панувала у будинку Анни: її дочка Сара сиділа, гойдаючись у кріслі з фоторамкою в руках. Тиша була в будинку Марка – його сім'я мовчки сиділа за столом, і ніхто не наважувався промовити ані слова. Тиша в будинку Алека була особливо разюча – його дружина Ліза, була вбита горем і поїхала до матері, тож пустий будинок, наче перестав навіть дихати. У Жака не було сім'ї, але було декілька близьких друзів, які теж сумували за втратою, мовчки складаючи речі в коробки його холостяцької квартири.

З того моменту, як Центр отримав останнє повідомлення від Марка, минуло вже два місяці. І навіть тепер, коли настав час повернутися до звичних звуків цивілізації, частинка цієї тиші залишалася в кожному, хто відчував втрату. Вона сховалася десь у глибині серця, щоб у певні моменти повторити існування іншого світу — світу, в якому більше немає близьких тобі людей.

Приховати зникнення цілої команди було б неможливо для Центру управління польотами, і це суперечило б суворим протоколам. Довелося інформувати громадськість, хоча і з обережністю, щодо деталей. Щоб все здавалося природним, причиною загибелі екіпажу стало радіаційне опромінення, яке призвело до несправності системи життєзабезпечення та загибелі учасників експедиції. Хоча в Центрі і досі ніхто не був упевнений, що всі члени екіпажу вже мертві. Ніхто навіть не міг уявити, що ж там насправді сталося. Після сповіщень Марка, в які важко було повірити, всі намагались уникати розмов про контакт з інопланетним об'єктом.

Версія викрадення звучала настільки неправдоподібно, що вже через деякий час сповіщення Марка почали сприймати за групову галюцінацію, під впливом паніки. Та насправді, інформації було дуже мало, тому існували лише нічим не підтверджені версії та гіпотези. А ще, невідомий об'єкт на орбіті, який раптово з'явився і зник. Пояснення цьому не було. Розслідування проводили в режимі суворої секретності.