Глава 12. На кораблі прибульців

Марк був головним механіком на «Пегасі», до того ж, він був учений, прекрасна людина і досвідчений астронавт, Анна – лікар мікробіолог, яка присвятила своє життя вивченню космосу і різним теоріям існування життя, Алек – один з кращих астронавтів і вчений-астрофізик, а також Жак – фахівець з космічних технологій. У повному складі місія SOURES-1 стала першою в світі експедицією, яка покинула межі Сонячної системи і вирушила в невідомість, наражаючи на небезпеку своє існування. Хто міг передбачити, що звичайна космічна місія виявиться для них таким випробуванням? Та ніхто з них взагалі ніколи навіть не вірив у існування прибульців, тим більше у можливість безпосереднього контакту з ними.  

Страх відступив, на зміну йому прийшла ейфорія. Всі четверо розташувалися кожен у своєму підсвіченому колі. Незримий ескалатор, схожий на світловий потік, повільно підійняв їх у гору, обертаючи по спіралі, поки вони не опинилися на верхньому ярусі корабля. Астронавти кружляли в просторі світлового потоку, як маленькі частинки молекул навколо свого ядра, та опинившись на верхнього ярусі, знову потрапили у довгий тунель. В кінці його пробивалося м'яке помаранчеве світло. Там, за межею можливого, за межею уяви людини, назустріч астронавтам, виплив невеликий еліпсоподібний апарат. Наблизившись впритул до Алека, він наче розколовся навпіл, з'явилася чітка голограма. Всі почуття загострилися і все ж, важко було розрізнити реальність від ілюзії. Невже це відбувалось із ними насправді? Мозок відмовлявся вірити у те, що бачили очі. Спочатку, всі розгледіли тендітну фігуру. Це була жінка, якщо судити за земними мірками. Представниця далекої невідомої Галактики була схожа на звичайну землянку — гуманоїдна статура, дві руки, дві ноги, голова. Її шкіра переливалася слабким перламутровим сяйвом, немов опал під променями сонця. Вона здавалася якоюсь неживою, і тим не менше, під нею виднілося тонке світіння, що пульсувало в такт непомітному серцебиттю. Її очі — великі, мигдалеподібні, насиченого фіолетового кольору — здавалися більшими, ніж належить будь-якому зоровому органу. Риси обличчя були симетричні до неприродності, а пропорції тіла дещо витягнуті. Але все ж, в цілому, вона не дуже відрізнялася від звичайної жінки, просто усвідомлення того, що вона з іншої планети, вже робило її особливою.

— Раді вітати Вас, - почувся голос.

Алек інтуїтивно усвідомлював, що вона простягає руку до його плеча, він відчув невеликий розряд електрики (а може це йому тільки здалося?), все відбулося дуже швидко.

 — Тепер я можу говорити з вами. Ви будете здивовані, але наші мови схожі. Я Зіра - ваш провідник. Разом ми попрямуємо з вами на планету Дальфа.

— Я Алек, капітан корабля, а це – Жак, мій помічник, Марк і Анна, - Алек вказував на своїх друзів та не міг відівести погляд від Зіри, рука його трохи тремтіла, він ледве впізнав свій голос, - Добре, що ми розуміємо один одного. Однак, це викликає дуже дивні відчуття, - нарешті промовив він та йому здавалося, що говорить з цією істотою не він, а хтось інший.

— Навіть не уявляю, що треба казати при зустрічі з прибульцями? – пробурмотів Марк, - це прозвучало якось безглуздо, тоді він додав, - Вітаю!

— Анна - лікар і мікробіолог, - представилась вона, але ніяк не могла зосередитися, бо тримала в руці пристрій нового зразку - біосканер, намагаючись привести його показники в норму. Анна сподівалась отримати дані з прибора, що дозволяв зчитувати емоції, та енергетичний стан живих організмів. Але прилад не давав жодної інформації, і Анна незпорадно крутила його в руці, - Вибачте, це просто моя робота, я повинна фіксувати все, що відбувається, і ...

Вона не встигла договорити.

— Не варто хвилюватись, - звернулася до неї Зіра, - Скоро ви дізнаєтеся про все, що вас так цікавить, але зараз, не завадило б трохи відпочити. Наша мандрівка тільки починається і все найцікавіше ще попереду.

У цей момент, Алек допитливо розглядав її, і дивувався, як це можливо? Адже прибулиця майже не відрізняється від земної жінки, така ж витончена фігура, грація в рухах і зовні вона теж дуже схожа на людину. Та можливо, вона просто андроїд, машина, чи витвір комп'ютерної програми, і не має насправді нічого спільного з ними, справжніми людьми? Але на перший погляд, вона виглядала доволі природньо.  Він не наважувався ставити запитання, просто стояв і чекав, що буде далі.

Анна відступила на крок назад, оглядаючись навколо, потім встромила біосканер за пояс і дістала звичайний блокнот, швидко щось записала в нього. Марк теж подався у бік.

— Схоже, вони виглядають майже як люди, — тихо промовила Анна, — але є щось... інше, невловиме.

— Так, — погодився Марк. — Їхні очі... придивися уважно на цю…примару, - казав він про Зіру.

— Тсс, - Анна приклала палець до губ, та Марк і сам зрозумів, що не варто говорити зайвого.

— Вам пощастило, – продовжувала Зіра, – На Дальфі ви дізнаєтеся багато нового. Це буде дивовижна пригода, не сумнівайтеся, — вона зробила жест слідувати за еліпсом, який почав переміщатися у глиб корабля.

Астронавти послідували за ним і потрапили у величезний відсік із капсулами, в яких знаходились інші живі істоти. Це були капсули для сну.

— Доведеться провести кілька днів в цих блоках для відпочинку, - пояснила Зіра, - Це абсолютно безпечно і скоротить час нашого польоту.  

Вони підійшли ближче, до стіни. Тепер була можливість розгледіти капсули ближче, схожі на величезні кокони, вони викликали неоднознаначні відчуття. На кожній було маркування – EVA3056. Їх було сотні! Придивившись уважно, можна було розгледіти, що в середині кожної знаходилися... люди? Дальфійці? Прибульці? Та декілька з капсул залишались пусті. Очевидно, що ці місця призначалися для землян. Алека все більше хвилювало питання, що буде з ними після прибуття на цю загадкову Дальфу. Що буде з ними, коли вони опиняться на іншій планеті? Навіщо їх викрали? І чи повернуться вони коли-небудь до дому? Багато питань та жодної відповіді.