Глава 8. Порожнеча між зірками

Космічна тиша має свою особливу вагу. Це не просто відсутність звуку, а щось відчутне, щось, що тисне на свідомість. Алек знав це краще за багатьох, але кожен вихід у відкритий космос нагадував йому про цю істину знов і знов.

— Жак, як у тебе з фіксацією кабелю? - порушуючи цю загрозливу тишу, голос Алека, спотворений радіоперешкодами, пролунав у шоломі напарника.

— Майже закінчив. Ще пара хвилин, - відгукнувся той.

Алек, тим часом, впевнено рухався вздовж зовнішнього корпусу до ділянки пошкодженої обшивки. Ось уже чверть години, як вони з Жаком вийшли у відкритий космос, а з Землею так і не вдалося відновити контакт.

Вони обережно просувалися вперед. Пройшло ще двадцять хвилин. Нарешті дісталися до пошкодженої ділянки. На те, щоб залатати обшивку, пішло дві з половиною години. Жак виконував усі команди Алека, швидко і впевнено, це допомогло пришвидшити закінчення роботи. Подумки Алек був дуже задоволений від проробленої роботи, хоча і відчував страшенну втому, та це не могло зіпсувати йому настрій. «Все йде як слід» - думав він. Та попереду ще залишався зворотний шлях до шлюзового відсіку. «Може, і спрацюємося», — думав він про Жака. Потім на хвилину зупинився, озирнувся навколо. Зірки. Мільярди точок світла в абсолютній чорноті. Нескінченність, від якої захоплювало дух і ставало моторошно одночасно. Саме тоді він помітив Це. Спочатку — лише краєм ока, ледь вловимий рух у просторі, який не повинен був рухатися.

Усередині станції Анна і Марк чекали на повернення своїх колег, при цьому все ще не залишаючи спроб, зв'язатися із Землею.

«Центр управління, це SOURCE-1. Зовнішній ремонт станції пройшов успішно, все ще чекаємо на вашу відповідь» — Анна сиділа перед головною консоллю, напружено вдивляючись у монітори. Вона переключилася на зв'язок з Алеком, але не встигла задати своє питання, як почула його схвильований голос:

— Жак, ти бачиш... щось праворуч від сонячної панелі B-7? — голос Алека став ще більш напруженим.

— Не бачу. Що там?

— Не впевнений, але щось рухається в нашу сторону, там, попереду. Анна, у нас на радарах є об'єкти поблизу? – спитав він.

Анна вдивлялася у бортовий комп'ютер, але ніякого руху не помітила.

Тиша в каналі зв'язку тривала на кілька секунд довше, ніж мала б.

— Ні, Алек. Радари чисті. Ви впевнені, що...

Її голос раптово потонув у статиці. Об'єкт, який спочатку був лише нечіткою плямою, тепер ставав все більш розбірливим, поки його обриси не набули більш виразної форми. Він не був схожий на жоден із відомих людству космічних апаратів — темна, переливаюча поверхня, немов рідкий метал, змінювала свою форму, і врешті, прийняла вигляд витягнутого еліпса.

— Центр, у нас невідомий об'єкт в безпосередній близькості від станції. Повторюю, невідомий об'єкт... - Алек відчув, як його серце забилося з шаленою силою, кров застукала в скронях.

Об'єкт почав випромінювати приглушене сяйво, пульсуюче в певному ритмі. Жак, який тепер теж бачив його, завмер на місці. Пульсація ставала все інтенсивнішою. Раптово Алек відчув дивне запаморочення. Його тіло, здавалося, стало невагомим навіть усередині скафандра. Перед очима попливли чорні крапки.

— Жак, я .., зі мною щось не так..., Анно! — встиг вимовити він, перш ніж свідомість почала згасати.

Останнє, що він запам'ятав — як об'єкт розкрився, немов квітка, випромінюючи хвилю світла, і як тіло Жака безвольно повисло на страхувальному тросі. Потім була тільки темрява.

Пробудження було різким, як удар електричним струмом. Алек відкрив очі і відразу зрозумів, що знаходиться не на станції, і вже точно не на «Пегасі». Стеля над ним була занадто високою, занадто... чужою. Матеріал, з якого вона була зроблена, був зовсім не схожий на звичний йому алюмінієвий каркас. Замість тісного простору, заповненого обладнанням та системами життєзапезпечення для екіпажу, навкруги було вільне середовище, що геть не скидалося на звичайний відсік.

Алек спробував сісти, навіть не встигнувши подумати про небезпеку, він стягнув з себе скафандр, відчуваючи, ніби йому нема чим дихати. Швидше хотілося скинути його і вдихнути повітря на повні груди. Тільки потім він подумав, що тут і зовсім може немає повітря! Але, на щастя, зробивши глибокий вдих, відчув ейфорію від насичення легенів киснем.

— Жак! Жак! - покликав він, але власний голос здавася йому чужим у дивній акустиці приміщення, - Жак, я не бачу тебе, - при цьому серце його стиснулося в кулак на декілька секунд, але здалося, що промайнула ціла година. Все відбувалось, як у ві сні.

— Я тут, - пролунав голос праворуч від нього. Жак сидів неподалік, на якомусь підвищенні, з тим самим приголомшеним виразом обличчя.

Стіни були з такого ж дивного матеріалу, що й стеля, - напівпрозорого, з внутрішнім світінням і ледь помітною пульсацією. Алек зібрався з духом і першим пішов довгим коридором, що нагадував тунель, освітлений неприродно світло-блакитним світлом. Якщо вдивлятися вдалину, то здавалося, що коридор цей дуже довгий, і мерехтливі вогні перетворювали його сюрреалістичний вигляд на вражаюче видовище. Корабель, на який вони потрапили, здавався живим, рухомим, наче космічний велетень. Але страх чомусь відступив, йому на зміну прийшов повний спокій. Алек просувався вепред, оглядаючись по боках, Жак слідував за ним. Тепер, вони відчували радше зацікавленість від того, що відбувалося, ніж страх.