Глава 6. «Привал». Два тижні тому

Алек пригальмував на стоянці біля «Привалу» — улюбленого придорожнього кафе, де вони часто збиралися з хлопцями перед початком, або після тренувань, щоб випити чашечку смачної кави і перекусити пирогом з вишнями. Поки Анна була в дорозі, він замовив чашку еспресо і насалоджувався приємним смаком. Це допомагало загальмувати негативні думки, про те, що турбувало його найбільше. У спробах переключитися на приємні очікування від подорожі, він планував нові дослідження, якими вони займуться на станції, можливо, вивчатимуть земні організми, здатні виживати в екстремальних умовах – екстремофіли, а може Анна запропонує щось ще? Такі досліди допомагали зрозуміти, які форми життя можуть існувати на інших планетах. На орбітальній станції можна створити умови, що імітують різні позаземні середовища, наприклад, марсіанську атмосферу, або океани супутника Юпітера – Європи, і спостерігати за поведінкою цих організмів. 

— А ось і я, - Анна була рада, що вони вирішили зустрітися перед тренуванням, щоб обговорити деталі їхньої майбутньої роботи.

— Привіт, Анно, сідай, я замовив тобі десерт. Як Сара, дуже хвилюється? – Алек радів їх зустрічі в кафе і можливістю поговорити без свідків.

— Правду кажучи, вона ще не знає, - Анна трохи зніяковіла, - і так, я знаю, ще вчора треба було сказати їй про те, що політ відбудеться вже через два тижні, але не хотіла, щоб вона хвилювалася завчасно. Ти ж знаєш, як це буває, і Ліз, напевно теж, сама не своя, адже ти не повинен був летіти взагалі... - пауза затягнулася довше, ніж зазвичай, - Але я рада, що летиш саме ти! Повір, справді рада!

— Так, це правда, Ліз дуже хвилюється, хоче, щоб я відмовився від експедиції, вона впевнена, що моя відмова не завдасть великої шкоди для місії, та, сподіваюсь на її розуміння.

— Ліза розумна жінка, вона все зрозуміє! Твоя робота - частина твого життя.

— Але Ліз теж частина мого життя. – Алек дивився із сумом в очах.

— І цього ніхто не заперечує, довірся вашим почуттям. Цей політ не менш важливий для тебе, і Ліза це прекрасно усвідомлює.

— Правду кажучи, мене хвилює ще дещо. Хотів запитати, що ти думаєш про мого нового помічника Жака, скажу прямо – його призначення стало для мене сюрпризом, як і той факт, що мене зробили командиром екіпажу.

 — Що тебе бентежить? Ти фахівець, один з кращих у своїй справі, а Жак…, мені мало що про нього відомо, але, мабуть, він користується довірою керівництва.

— Послухай, мені здається, тут щось не так. Він ще не готовий до таких польотів. Якщо не помиляюся, раніше він бував у космосі лише один раз — у складі якоїсь наукової експедиції. Чому на роль головного помічника призначили саме його? Попереду серйозна робота — вихід у відкритий космос, ремонт станції... Хто знає, що ще чекає на нас там. А я погано знаю цю людину, і відчуваю, що працювати з ним мені буде не легко. Є в ньому щось таке, що мене відштовхує… навіть не можу пояснити це відчуття, просто інтуїція підказує. А я ніколи не помиляюсь в таких речах!

— Гм-мм, Алек, мені здається, ти просто упереджено ставишся до Жака. Насправді, ви з ним дуже схожі!

— Та невже?

— Так, повір, зі сторони видно краще. Той самий погляд, той самий серйозний підхід до вирішення проблем. І він, чорт забирай, розумний — як і ти.

— І коли ж це ти встигла так добре з ним познайомитися? Невже за ці останні три дні? – він здивовано і з недовірою подивився на Анну.

Алек звик працювати лише з перевіреними людьми, яким довіряв так само, як самому собі. Тому призначення Жака його головним помічником викликало в нього необияке збентеження. Вони зустрічалися лише кілька разів, але ніколи не працювали разом. Жак навіть не проходив спільних тренувань із командою — точніше, тренувався, але в іншому центрі, з іншими астронавтами. До команди Алека він доєднався лише декілька днів тому.

Після того як Алеку повідомили про його ключову роль у місії, він отримав право брати участь у відборі членів екіпажу. І все ж, рішення щодо помічника капітана, було ухвалене без його згоди. Залишалося тільки прийняти цей факт.

— Алеку, ти занадто драматизуєш, - заспокоювала його Анна, - ти, я і Марк, ми вже класна команда! Не думаю, що Жак стане нам на заваді. Ти повністю можеш покластися на нас, і знаєш, взагалі викинь з голови ці дурні думки. Краще давай поміркуємо, які зразки краще взяти для випробувань. Ось подивися на це…, - і Анна дістала свій новенький кишеньковий комп'ютер, відкрила файли і перевела всю увагу Алека на обговорення нового проєкту, який вже запланувала реалізувати під час польоту на станцію. Алек побачив справжній метеорит – «мандрвіник» - як прозвали його в Інституті досліджень. Хоч він і був невеликого розміру, але вирізнявся чудернацькою трикутною формою. Навіть через екран міні-комп'ютера Алек помітив металеві блискітки та тонкі прожилки сріблястого кольору на його нерівній шорсткій поверхні. Можливо він старший за саму Землю? Можливо раніше він був частиною якоїсь далекої планети? Як би там не було, тепер він є мовчазним свідком прадавньої історії зародження Всествіту.

Зрештою, Алек зовсім забув про свої переживання. Він все більше думав про те, як же буде добре, якщо їм вистачить часу хоча б розпочати всі задумані дослідження. А з Жаком спрацюватися ще буде нагода, адже він тепер член його команди, і з цим треба примиритися. Анна звісно права, він просто занадто прискіпливий до дрібниць.

 До тренування залишалося обмаль часу. Врешті, після тривалої розмови, Алек подивився на подругу і промовив: