3. Незнайомець і пістолет

Зустріч з асфальтом була несподіваною і болючою. Колінні чашечки проштрикнуло тисячами голок, коли вони прийняли на себе основний удар і вагу тіла.

Вікторія скрикнула і прокляла на чім світ той момент, коли вмовила себе вчинити благородно. Заразом і причину, на яку благополучно впала решта її тіла.

Обидва лежали купою, Віка на безхатченкові, а безхатченко на землі і здоровому плечі. На диво, він доволі вдало впав, немов останньої миті перегрупувався.

Кривлячись, Віка встала, оглянула розбиті коліна, що пекли і вимагали негайного медичного втручання.

– Тепер я розумію, що з тобою сталося, – сказала вона, допомагаючи чоловікові піднятися.

Цього разу навантаження було вдвічі сильнішим. Ноги її тремтіли, але природна впертість змушувала йти до переможного кінця.

– Довгий язик – причина раптової кровотечі, – продовжила. – Замість того, щоб подякувати, ти ображаєш. Не дивно, що тебе порізали, як шолудивого пса.

Вона почула, як скрипнули його зуби від злості, та він ослаб настільки, що зміг вичавити лише нерозбірливе ричання.

Так-сяк їм нарешті вдалося дістатися квартири Вікторії. Вона намагалася не думати про те, що це не найкраща загалом ідея привести його до себе додому, та вже що зроблено, то зроблено. Принаймні совість її буде чиста, і самій перед собою їй не буде соромно (перед покійним чоловіком теж). Напевно, це і зіграло вирішальну роль у тому, що Вікторія притягла страшного бомжа у своє помешкання, де за останні три роки з чоловіків був лише її свекор. Тільки б не пошкодувати потім. Та якщо він обкраде її чи заріже уві сні, буде їй наука.

Вкладаючи чоловіка на кремового кольору диван у вітальні, Вікторія не думала про оббивку, що моментально забруднилася, а тільки про те, що після шиття і перев’язки треба дати йому не лише знеболювальний і протизапальний засіб, а й головним чином снодійне. Тоді вона убезпечить себе від несподіванок.

– Зараз, потерпи трохи, – вмовляла чоловіка, побачивши навіть крізь шар бруду, синці і зарості його неприродну блідість.

Вдома аптечка, наповнена набагато більшою кількістю засобів, аніж у пересічних громадян, стала рятівним кругом. Кровоспинне, антисептик, шовний матеріал – і ось вже той, хто був майже при смерті отримав всі шанси на одужання.

Упоравшись з невідкладним, Вікторія нарешті зайнялася собою. Обробила подряпини, переодягнулася у широку футболку й домашні шорти і без сил впала на крісло поруч з диваном, де чи то спав, чи то знепритомнів її “гість”. Поки вона зашивала рану, він тільки дрібно смикався і стогнав. Та, здається, був настільки просочений алкоголем, що йому й знеболювальне не знадобилося. Тим не менш Віка всунула йому всі необхідні з її точки зору пігулки до рота, вкупі зі снодійним, і вирішила, що справилася на всі двісті відсотків.

У голові їй паморочилося, і зрештою вона відключилася.

Їй снилося, що вона біжить ромашковим полем, сміється, розкидає руки назустріч сонцю, яке сліпить очі, але це засліплення таке млосне, таке приємне. У яскравих променях попереду бачить знайомі обриси, її тягне до них. Вона точно знає, чия то спина, до якої так часто вона тулилася щокою, точно знає, чиє русяве волосся майорить на вітрі, точно знає, луна чийого голосу відбивається від хмар. Їй так хочеться наздогнати його, обігнати, зазирнути в обличчя і спитати: “Чому ти покинув мене? Як мені жити без тебе? Як ростити нашого сина без батька?” Але вона так само знає, що не почує відповіді, що голос його розтане у безмежному ромашковому просторі, що обриси його розлетяться поміж небом і землею, що усмішка його ніколи вже не заспокоїть і не розрадить. Та прямо зараз вона відчувала його дотики на своїй шкірі, тепло його пальців на губах і плакала від болю втрати…

Нестерпне ниття в грудях, яке вже давно стало частиною її життя, але притлумилося під вагою повсякденних турбот, змусило Вікторію прокинутися в поту. Вона була вся мокра і не до кінця усвідомлювала, що з нею. Поволі згадала минулу ніч і злякано підскочила з крісла. Затерплі м’язи відгукнулися ломотою.

Інколи засинаючи на чергуванні, вона завжди прагнула мати ідеальний вигляд і після пробудження, з цим у їхньому закладі було строго. Тому на автоматі Віка спробувала поправити зачіску, та це було марною справою. Темне волосся розтріпалося і вимагало щонайменше миття. 

Втім, зараз це не мало жодного значення, тому що диван був порожній. Роззирнувшись на всі боки, Віка гарячково намагалася зрозуміти, чи всі речі на місці, чи не розворочені шафи і ящики. На перший погляд, все було в порядку. Тоді вона кинулася у свою спальню. Там теж нічого не свідчило про ймовірний грабунок.

Невже бездомний отямився і повернувся на своє сміття? Напевно, це було б найкращим виходом. Але треба сьогодні ж поміняти замки.

Вікторія протерла очі, полегшено зітхнула, що так легко відбулася, і попленталася до ванної кімнати. А там на неї чекав сюрприз.

Двері, наполовину прочинені, підпирали кирзові чоботи і гора одягу. Від нього розповсюджувався незабутній аромат сміттєзвалища і громадської вбиральні одночасно. Чомусь вночі цей факт не настільки вразив Вікторію, як зараз, при світлі ледве народженого дня. Вона зморщила носа, намагаючись не вдихати, і зазирнула у ванну. За матовим склом душової кабінки дзюрчала вода і долинали хлюпання й мугикання. Очевидно, безхатченко почувався як вдома і ніскільки цим не переймався. Що ж, вона швидко поверне його на грішну землю.

– Гей! – Віка постукала по перегородці. – Ти мусиш лежати і відновлювати сили.

– Завдяки твоїм старанням з моїми силами все добре, – донеслося у відповідь.

– Тоді вимітайся! Тут тобі не готель.

Вона спробувала розсунути половинки, але тінь з того боку завадила.

– Що, виженеш свого пацієнта на вулицю, навіть не перевіривши, як він?

– Ти не мій пацієнт, а я взагалі не лікар. Закругляйся і вали звідси, поки я не викликала поліцію!

Вікторія починала сердитися. Їй аж ніяк не хотілося зіпсувати свій єдиний вихідний за тиждень на розв’язання цієї безглуздої проблеми. І байдуже, що вона сама її створила.