РОЗДІЛ 17 "Втеча даремна"

 —Ти впевнена,  що  моя  присутність  буде доречною? Взагалі-то я сподівався  провести вечір  разом, —  скептично поглядає  на  кількаповерховий  особняк  за містом  Михайло. Вговорити чоловіка  мені  заледве вдалось, але  сумніви  все ще тріпають його  душку.

—  Таня  — моя  подруга  дитинства, і   я  не змогла відмовити вагітній дівчині. Дійство  обіцяє  бути цікавим. Можливо, когось  із  знайомих зустріну.

— Тебе не зрозуміти. То в  рідне місто  не відправиш під  жодним приводом,  то сама  шукаєш  приводу   побачити   друзів,  — з цими словами чоловік  делікатно  тягне мене  на себе і  проникливо  дивиться у  вічі. — Я  починаю  хвилюватись.

— Даремно. Я  жодного разу  не дала  тобі  приводу  думати  погано про свою дружину.

Горло стискає злість. Інстинктивно  обтягую  синю сукню-футляр,  затягнуту  на  запах. Для  заходу я  обрала скромний  одяг. До речі,  плаття  було  ще зі студентських  років, але виглядало достойно.  Щодо взуття,  то свій   вибір  зупинила  на   босоніжках ніжного  кремового відтінку із  зручним,  широким  каблуком.  Особливо виділятись на фоні  помпезних гостей я   не  збиралась. Зате мій  коханий чоловік     - зірочка подіуму,  що  спустилась  до  простих  смертних. Хоч  не хотів іти,  однак у  доволі  вартісний  бутик  завітав і  прикупив   нові  штани  та сорочку. І  це не зважаючи  на  брак коштів та  чималий  кредит за  плечима.

— Дуже сподіваюсь, — пирхнув,  ступаючи  по  високих сходових  маршах. А настрій мій  поволі  з  позначки  нуль  починає  зсуватись до  позначки  в  мінус.  За  кілька  годин разом.

На вході у  будинок нас  зустрічає охорона  у складі  трьох широкоплечих чоловіків. В  одного з них  список  гостей. Віддавши перепустки,   проходимо у  величезний передпокій.  Інтер’єр в  житлі  виконаний з багатим  задумом та  вишуканим  смаком.

— Чоловік твоєї подруги  -  бандит   чи політик? – запитує Михайло,  озираючись на численні картини  та предмети антикваріату.  У  помешканні  вже  багато гостей і  зараз всі  сновигають невеличкими купками. Серед них  ми губимось. Я  поволі  розслабляюсь.

—  Припини,  -  спокійно промовляю.  — Сікорський - впливовий  бізнесмен. І Таня   - розумниця. До речі,  потрібно їх відшукати і  привітати.  

Дивлюсь  на подарунок  - крихітну антикварну монетку,  красиво упаковану в  невеличку   темно - фіолетову коробку. Антиквар  запевнив,  що річ цінна.

Господарів  будинку відшукуємо швидко. Мініатюрна Таня  з круглим  животиком і  високий, міцної тіло будови чоловік  чарівно усміхаються гостям у просторій та світлій вітальні. Дивуюсь, що господар будинку  значно старшого віку за мою подругу. Поруч  з ним  вона  швидше  донька, ніж   молода  дружина.

— Я  згадав,  де чув прізвище Сікорського. Він, окрім бізнесу, в  цьому році  балотуватиметься  в  мери. У нього  за спиною  потужна  підтримка, чималий капітал. З  такими людьми дійсно  слід  знатися і  водити   дружбу, — ділиться  знаннями  коханий.

Закатую очі. Михайло  як Михайло. Роки його  не  псують, навпаки,  загартовують  залізну хватку.  Крадькома  поглядаю  на  милого. О,  маска невдоволення  блискуче  змінена  на  безтурботну усмішку і  улесливий вигляд.

«Хоч  до рани  прикладай»,  — мелькає в  голові та мовчу, аби  не  перетворити сьогоднішній вечір  на вечір  докорів і  образ.

Підійшовши  до  господарів я обіймаю Танечку,  ловлячи  на вушко її  захоплення моїм  зовнішнім виглядом. Чоловіки  обмінюються  легким стисканням рук. Після  привітань,  подруга обіцяє   знайти мене серед численних гостей і  змовницьки  підморгує. Здається, мій  Михайло їй сподобався.

Далі  дійство триває  за загальноприйнятою  схемою. Вітання,  музика, фуршетний  стіл, накритий    на величезній  галявині  за  будинком. Тут   справді все прикрашено  по-царськи.  Величезні підвісні  ліхтарі,   повсюди живі квіти, навіть  арка  над  ювіляром  прикрашена   екзотичною красою.  А  ще шампанське рікою  та  різноманітні  закуски,   які  безперебійно подають  офіціанти в строгих  чорних фраках.

Протягом вечора Михайло  вертиться  по сторонах та  невпинно  балакає  про  досягнення  Сікорського. За  досить короткий час  чоловік  дізнався всю його нелегку біографію і  підводні камені  у величезній бізнесовій  імперії. Щобільше,  він  навіть познайомився  з  деким із гостей. До  речі,  запримітивши когось із нових  друзів,  Михайло  швиденько шепоче мені на вухо  слова  вибачення і  поспішає  зникнути   в натовпі.

Нарешті усамітнившись,  я  скидаю  з плечей напругу . Що казати, чомусь за відсутності  коханого чоловіка дихається вільніше. Потягуючи шампанське  під  декоративним  деревцем,  насолоджуюсь  приємною музикою. Так не  хочеться  думати  про Данчука, про Гданського,  про  дивні відчуття, які викликає в  душі  останній.

Очі  знову звертаються  до Танечки. Ось вона усміхнена та  радісна,  щасливо  обіймає  за  руку у свого чоловіка. І він,  хоч  значно поважний,   не соромиться висловлювати щирі  почуття,  делікатно цілуючи  її у висок.  До них  знову підходять  запрошенні. 

Гданський…

Серце в грудні клітці робить петлю Нестерова,   і  боляче  гупає,  заважаючи  дихати. Фігуру Тимура  неможливо сплутати. Високий, статний,  зодягнений   дещо зухвало для такого  заходу — рукави його  чорної сорочки  підкочені  до ліктів,  звабливо підкреслюють треновані  м’язи   та красиві вигини.  Крім того, чорне волосся,  злегка скуйовджене, робить обличчя  свого власника    молодшим на вигляд і  додає йому особливої чарівності.