РОЗДІЛ 14 "Задуми"

Вдалий,  на перший погляд,  хід виявляється  зовсім невдалим. Озираюсь  по кімнаті, відчуваючи  глибоке розчарування,  що гірким  ком підступає  до горла. Я ж сподівався   прокинутись поруч  з сплячою красунею.

 —Вишенька-черешенька, ягідка… Мда. Не ягідка, а  справжній волоський горіх. Лупай – до серця  не дістатись,  —  виголошую вголос  тираду,  спускаючи  ноги на підлогу. Годинник показує шосту,  отже спав я  зовсім  нічого. Однак  того нічого вистачило, аби   набратись  сил.

Знову  швиденько  кидаю  зором  по кутках спальні і  не можу втриматись від самовдоволеної усмішки. Здається, я  пам’ятаю  тут  кожнісіньку  деталь,  наче  не  минуло довгих два  роки  з  вечора мого перебування в  цих  рожевих стінах. Виникає маніакальне  бажання   прихопити щось з собою  на  згадку про Вишеньку. У мене  було тільки її фото, яке я  зробив  з особової справи  дівчини  після  її зникнення. Зараз відчуваю,  що  дрібнички  замало. Я  хочу  персонально її річ.  Опиратись собі  важко. Я  все-таки обираю крихітний  томик  віршів Маяковського, який   помічаю  на  поличці, і  ховаю  неоцінену річ  на пазуху. Точніше  за гумку  шортів. Не буде ж Вишнева  обшукувати гостя!

У мініатюрному коридорчику  панує   густа тиша. Всі  сплять,  і  це мені  на руку. Нечутно прослизаю у під’їзд,  звідти  ховаюсь в автівку, та через хвилин десять  швидкої їзди порожнім містом   опиняюсь  під  стінами   батьківського будинку,  де раніше  щасливо  проживав  з Мартою. Мені  край  потрібно поспілкуватись  з колишньою дружиною.

Спочатку  біжу в  душ, тоді  дістаюсь  до вмісту  холодильника.  З вчорашнього  обіду я  рісочки в роті  не мав,   тому  з неабияким апетитом  накидаюсь на  знайдені страви.  

— Тимуре,  не почула, коли ти приїхав,  — на порозі  кухні випросталась струнка пані Гданського. В  коротесенькій  мереживній сорочці,  під білою тканиною якої  просвітлюється повна відчутність  трусиків,   жінка   звабливо  підійняла  догори  одну руку, тоді як  ніжки  переплела в  недуже зручну позу.

Настрої колишньої  благовірної передбачувані,  але я  не той хлопчак,  закоханий у  неї по вуха.

— А мені  здається, навпаки, зумисне чатувала під вікном.  Чому  не спиш? Хоча,  навіть ліпше,  що ти вже прокинулась. Одразу  перейдемо до наших справ.

— До наших? Ти приємно  дивуєш.

— Марто, припини. Ми про все  давно  домовились і  обговорили.  Не повертаймося   до подібних  тем.

Колишня  дружина невдоволено  морщить маленький  носик. Рука  плавно опускає по лінії тулуба й  жінка  йде  до  бару.  Чудово починає день  з  склянки  міцного.

—  Завтра в  Сікорського день народження і  ми  запрошенні. Ця людина  дуже важлива  для  моєї передвиборчої  компанії, тому повинні  виглядати достойно,  а  ще  зображати  щасливе подружжя. Едуард -  прихильних сімейних цінностей.

Марта, уважно вислухавши,  ховаю  пляшку   та  наповнює  келих соком. З  ним присідає  навпроти мене, уважно сканує  поглядом і  несподівано  делікатно торкається  пальців. Я підводжу  на неї очі та  руку  не  поспішаю висмикувати. Марта мені   необхідна. Дуже.

— Тимуре, почнімо все  з початку.  Ти ж кохав  колись  свою дружину. Не вірю, що почуття  згасли  назавжди. Можливо,  коли закінчаться вибори,   зможемо вирватись    в якийсь райський куточок, аби усамітнитись і  спробувати повернути  забуті,  чуєш, забуті   бажання.

— Скажи чесно,  — таки  звільняюсь від  захвату, який  починає  дратувати. — Що змінилось  за  останні кілька днів?  Ще три  місяці  тому   сама  просила  розлучення.

—  Я змінилась. Зрозуміла свою помилку.

— Так не буває,  - не маю довіри  жодному  її слову. — Завжди є щось. І  у твоїх інтересах  сказати мені те  щось, доки воно   не вийшло на поверхню чорною плямою і  не зашкодило репутації  Гданських.

Вона  знизує плечима,  заперечно похитуючи  голівкою. Пасмо неслухняного волосся звабливо  торкається  рожевої щічки  з крихітною родимкою  у вигляді  сердечка.  У роки юності я  обожнював  заціловувати  це  містечко. А зараз? Зараз в думках Вишенька,  яка  зухвало вдає  із себе  неприступну   вершину. Мою персональну вершину.

Згадка викликає усмішку на вустах,  котру   Марта  трактує на власний манір, тому  що підвівшись,   обходить мій стілець   та розміщує  гарячі  долоні  на плечах.

— У мене немає  жодних секретів. Жодних,  - лагідно шепочуть вуста.

— От і  добре,  - звільняюсь від ніжності й підводжусь на ноги. — Будь завтра готова на  шосту вечора. Святкування  Сікорські проводять вдома.

Щось  всередині  обривається.  Не  хочу  знаходитись  поруч  з Мартою лишню хвильку.

Піднявшись в кабінет,  завалююсь   на диван. Прикривши очі,  прокручую в пам’яті пережитий  день, сповнений спілкування з Вітою. Мабуть, дрімаю,   бо до тями приводить  голос Матвія.

— Ей,  братику,  всіх виборців  проспиш. В тебе ще  двадцять  хвилин в  запасі.

— Дідько! –  проводжу  долонею по обличчю,  намагаючись позбутись  залишків сну і марева у вигляді  усміхненої дівчини у  моїх обіймах.

Сон видався напрочуд реальним, тому  неохоче  абстрагуюсь до проблем  сьогодення. А в мене їх більше ніж потрібно.

Після   пресконференції на мене очікує стільки справ,  що  виділити  секунду  на свою Вишеньку буде складно.