РОЗДІЛ 8 "Сміливість"

«Не хвилюйся. Головне, тримай себе  в руках», - подумки промовляю,  крадькома  поглядаючи  на чудернацький двоповерховий маєток  за тридцять кілометрів від міста. Височезний,  виконаний   у  вигляді двох скляних кубів, він скидається на обсерваторію  завзятого  астролога. Цікаво,  а  стеля у ньому  теж прозора?

Матвій   виймає  сумки з  багажника. Виглядає  природним і  розкутим. Що зовсім   не скажеш про мене. Не кожного дня доводиться   відпочивати з мільйонерами. А те,  що друзі Гданського – представники  «золотої молоді»,  яскраво свідчить  невеличкий автопарк  з машин  вартістю в  позахмарні суми. Кросовер супутника  виглядає на їх фоні звично.

Матвій  зодягнений у  світлі широкі  штани. Поверх красується вільна  білосніжна  футболка-поло,  обрамлена  блакитною вставкою  на рукавах. А  ще його очі приховують широчезні окуляри, в яких шеф схожий на  зірку з голлівудської доріжки. Він мило усміхається та бере мене за талію, ніжно шепоче:

— Ти  - неймовірна.

Я  швидко обтягую   кремовий сарафан. Як  на мене, трішки  зухвалий, але  коло людей,  з якими спілкується знайомий, цінує моду та  хороший смак.  В  цій  невагомій хмаринці і  в  босоніжках  на високій танкетці я  мала неперевершений вигляд. Волосся, завите буйними локонами,  тріпочеться на вітрі і  легко плутається.  Воно спадає  на плечі, створюючи відчуття  прикритих плечей.

До вух долітають гучні баси   музики. Здається,  на  задньому дворі  життя кипить  веселощами, відпочинком,   безтурботністю.

— Тобі   необхідне перезавантажитись,  —  по – філософськи  заспокоює Матвій, відчуваючи    мою внутрішню напругу.

— Так, останні тижні видались складними.

— А попереду найважчий, та ми  обов’язково спаримось.

Оте  «ми» звучить мелодією для душі,  відзивається в  серці,  викликає усмішку. Я сміливо обіймаю чоловіка та притискаюсь всім тілом. Так і   зустрічаємо господаря  помешкання – високого хлопчину, мабуть, мого  ровесника, який  сидить на широчезному, шкіряному дивані  в компанії двох довгоногих красунь у відвертих купальниках. Інтер’єр  будинку вражає. Нічого зайвого,   тільки екстравагантні меблі і скло, на заміну стінам. Тамую  захоплення.

Нас знайомлять. Хлопця звати Іван і він видається  щирим та  привітним. Дівчата ж дивляться на  мене з-під лоба,  сканують одяг, роблять свою оцінку. По  зверхніх  поглядах підсумовую, що  не розуміють  моєї присутності в імперії  багатства, впливових людей і  великих можливостей.

Розмовляти з ними  немає про що.

— Ви взяли  одяг? – запитує Ваня. – Всі  біля басейну. Зараз кухар   подаватиме  шашлик і  своє формове  блюдо, спеціально приготовлене  для моїх друзів. В ньому присутній  особливий  інгредієнт. Коли коштуєш, загадуєш бажання, і  воно  обов’язково збувається.

Присутні  недовірливо пирскають сміхом.

— Даремно насміхаєтесь. Ось Тимур щиро вірить в правдивість слів  кухаря.

— Мій  брат тут?  - перепитує Матвій. В голосі звучить роздратування.

— Так,  ще з  вчорашнього вечора.  А ти хіба  не знав?

— Запрацювались,  - нашвидкуруч  видавив  Гданський – молодший. — Не змушуватимемо чекати. Покажеш, де наша кімната?

— Спеціально  підготував  з виглядом на  фонтан,  щоб  нічні танці у  басейні вас не відволікали,  - підморгує Іван.  Від його слів хочеться  провалитись крізь землю. Я  ж не дівчина  Матвія. Тим паче  десь на території  перебуває  його  брат, який доволі чудово  мене  лякає.  Відпочинок обіцяє бути  незабутнім.

Нас  проводять  у величезну  спальню  з  просто  гігантських розмірів ліжком. На ньому  не те, що двоє,  величезна  родина вміститься. Шеф  перехоплює  моє  зніяковіння, і  винувато знизивши плечима,  обережно  обіцяє:

— Я  не буду   наполягати, якщо не хочеш. 

Слова  проймають до кісток.  Отже, він  не проти? Що конкретно має  на увазі?

Мовчу як риба  об  лід,   навіть дихати  боюсь,   але яскравий  багрянець,  що нахабно покриває щоки,  здає мене  з усіма  амбіціями.

— Переодягайся,  я  за   дверима  постою,   - кидає хлопець, не дочекавшись відмови  чи радісного стрибка на  шию.

— Дякую. Я швиденько.

Поспіхом розбираю  сумку. На дні   знаходжу  купальник. Він майже новий і   куплений на розпродажі в  елітному магазині. Тоді   Танечка кривила носика, пояснюючи, що подібну модель  носить  її бабуся. Я  жарт оцінила, проте річ  придбала. Ну, закритий,  ну  чорний,  але його так  красиво  прикрашає  невеличкий виріз у вигляді крапельки.

Нашвидкуруч  глипнула   у високе в ріст людини дзеркало. Здається,  сів  ідеально.  А враховуючи   розпущене волосся і  підбори — доволі симпатично як  для  простої помічниці  Матвія Гданського.

— Віто,  ти вирішила ліжко на  жорсткість випробувати?  - відірвав від   прискіпливого споглядання смішок керівника.  — Може дозволиш зайти?

— Хтось обіцяв   не переступати межу.

— А поріг  хоч  можна?

Я рвучко  смикаю за дверну ручку  і буквально набігаю на Матвія, що застиг, обіпершись плечем на варцабу. Очі навпроти  збільшуються. Дуже.

— Кхм,  - продирає  горло і  не  знаходить  сили  відірвати погляд від моїх ніг. А мені  його  реакція  і подобається, і  лякає  водночас. Одне діло носити строгі костюми перед керівником в  офісі,  інше – розгулювати  напівголою  в  позаробочий час. Ще й  в присутності  генерального директора. Десь   глибоко  здоровий глузд кричить одягнути  джинси і  не показуватись  лишній раз на очі  присутнім, особливо останньому.