Частина 57. Новий початок

Наступного ранку Зорич стояв на головній площі Академії, дивлячись на нових курсантів. Їх було багато - сотні, тисячі. Вони прилетіли з різних куточків галактики, щоб навчитися дивитися.

- Ви - наше майбутнє, - сказав він. - Ви - ті, хто бачить.

- Ми - ті, хто бачить! - крикнули вони.

- І ніхто не має права закрити вам очі, - додав Зорич.

- Ніхто! - підхопили курсанти.

Він усміхнувся.

- Ласкаво просимо до Академії «Ґравіс-7».

Площа вибухнула оплесками.

Андрій стояв у першому ряду, тримаючи старий фільтр. Поруч - батьки, друзі, команда.

Фігури в протигазах стояли поряд, не ховаючись. Вони були частиною пейзажу - такою самою природною, як небо, як зірки, як правда.

- Я бачу вас, - прошепотів Андрій.

Фігури кивнули.

- І ми бачимо тебе, - пролунав шепіт.

Всі разом - живі й ті, хто повернувся, - дивилися в майбутнє.

І воно було світлим.

Дякуємо, що були зі мною.

Ми пройшли цей шлях разом - крізь нічні патрулі, глузування наставників, холодні коридори «Сектору-7», крізь перший політ і першу втрату. Ми дивилися в очі тим, кого боялися, знімали маски, відкривали дзеркала і знаходили правду там, де інші воліли зажмуритись.

Ця історія - про сміливість не вірити тим, хто каже «тобі здалося». Про право бачити світ таким, який він є. Про те, що навіть у порожнечі є голоси, а за маскою завжди хтось є.

Дякуємо кожному, хто дочитав до кінця. Ви - теж ті, хто бачить. І ви не зажмурилися.

А якщо колись вам знову здасться, що в тіні хтось стоїть… просто подивіться. Можливо, це друг, який чекав на вас.

Зі щирою подякою,
Анжеліка Сніжна.

Кінець.