Тобі здалося

Частина 40. Порани, які не видно

Корра сиділа в своїй каюті, тримаючи на колінах старого кота.

Вона не плакала - вона ніколи не плакала при свідках. Але зараз її обличчя було мокрим від сліз.

- Ти в порядку? - спитав Рен, заходячи без стуку.

- Як завжди, - відповіла Корра, відвертаючись.

- Не бреши, - Рен сів поруч. - Я знаю тебе краще, ніж ти сама.

Корра замовкла.

Потім раптом притулилася до нього, сховала обличчя в його плече.

- Я боялася, що ти не повернешся, - прошепотіла вона. - Я боялася, що знову залишуся сама.

- Я тут, - Рен обійняв її. - Я нікуди не піду.

- Обіцяєш?

- Обіцяю.

Вони сиділи так довго - мовчки, обіймаючись, дивлячись у темряву. Кіт муркотів, розмірено, заспокійливо.

- Я люблю тебе, - сказала Корра.

- І я тебе, - відповів Рен.

Це були перші слова кохання, які вони сказали одне одному за всі роки. І вони прозвучали не голосно, але щиро.

Подобається

#1762 в Фентезі
#433 в Фантастика
#144 в Наукова фантастика

Відредаговано: 28.04.2026