Частина 34. Зміна свідомості

Капрал Векс і ще декілька солдат втікли. Але решта - решта залишилися.

Вони опускали зброю один за одним. Хтось плакав, хтось сміявся, хтось просто стояв мовчки, дивлячись на своїх рідних. 

Але всі вони знали: світ змінився. І вони змінилися разом із ним.

- Що нам робити? - спитав сержант Кейн, дивлячись на Зорича.

- Вибирати, - відповів Зорич. - Ви можете повернутися до флоту, жити в брехні, закрити очі. Або ви можете залишитися з нами, дивитися правді в обличчя і допомагати будувати новий світ.

- А якщо ми оберемо флот?

- Тоді ми не будемо ворогами, - сказав Зорич. - Але ви завжди знатимете, що є інший шлях. І він чекає на вас.

Кейн подивився на своїх солдатів, на капітана Рорка, на інших, хто вийшов із тіні.

- Я вибираю правду, - сказав він. - Я вибираю дивитися.

- Я теж, - сказав Денніс.

- І я, - сказав лейтенант Вос.

- І я, - сказав Ліам.

Один за одним солдати виходили вперед, стаючи поруч із курсантами. 

Вони більше не були ворогами. 

Вони були свідками. І це було більше, ніж Зорич міг сподіватися.

Генерал усе ще стояв на колінах, дивлячись на свого батька.

- Вони всі пішли, - прошепотів він. - Мої солдати. Моя армія.

- Вони не пішли, - відповів батько. - Вони прокинулися.

- Я програв…

- Ти переміг, - батько підняв його на ноги. - Ти переміг свою брехню. Ти відкрив очі. Це найбільша перемога.

Генерал подивився на своїх солдатів, які стояли поряд із курсантами, обіймаючи своїх рідних.

- Я не знаю, як керувати ними тепер, - сказав він.

- А ти не керуй, - порадив Зорич. - Будь поряд. Дивися разом з ними. І вони самі підуть за тобою.

Генерал кивнув. Він підійшов до своїх солдатів, зупинився перед ними.

- Я зрадив вас, - сказав він. - Я змусив вас вірити в брехню. Я наказав вам стріляти в тих, хто бачив правду. Я не прошу вибачення. Я знаю, що не заслуговую.

- Але ви заслуговуєте на другий шанс, - сказав Кейн. - Як і всі ми.

Генерал подивився на нього довгим поглядом. Потім кивнув.

- Дякую, - прошепотів він.

Він повернувся до Зорича.

- Що тепер?

- Тепер ми будуємо новий світ, - відповів Зорич. - Світ без брехні. Світ, де кожен може дивитися.

- І де маски більше не потрібні? - спитав генерал.

- Маски ніколи не були потрібні, - сказав Зорич. - Ми просто боялися зняти їх.

Він подивився на фігури, які повільно знімали протигази - одне за одним, тисячі облич, тисячі історій, тисячі правд. Без страху. Без сорому. Без масок.

- Тепер ми всі - ті, хто бачить, - сказав Зорич. - І ніхто не має права закрити нам очі.

Світло - тепле, золоте - розлилося по «Сектору-7», по всій Академії, по всьому космосу. І в цьому світлі не було місця брехні.

Тільки правда. Тільки життя. Тільки вони - ті, хто нарешті навчився дивитися.

Але...