Тобі здалося
30.3 Остання промова
Зорич підвівся на підвищення - на те саме місце, де колись Кель висміював його перед строєм. Тепер перед ним стояли не вороги. Стояли друзі.
- Друзі, - сказав він. Голос його прозвучав твердо, без тремтіння. - За кілька хвилин почнеться штурм. Ми не знаємо, скільки з нас виживуть. Можливо, ніхто.
Він перевів погляд на Штефана, Яну, Чуба, Марка, Корру, Айзека, Кортеса.
- Але я знаю одне: ми будемо дивитися. До кінця. Ми не зажмуримося, навіть коли стане боляче. Ми не відвернемося, навіть коли буде страшно.
- Ми - ті, хто бачить! - крикнув Штефан.
- Ми - ті, хто бачить! - підхопили курсанти.
- І ніхто не має права закрити нам очі! - додала Яна.
- Ніхто! - гримнув зал.
Зорич підняв руку. Тиша впала миттєво.
- Я не знаю, чи переможемо ми сьогодні, - сказав він. - Але я знаю, що правда залишиться. Навіть якщо нас не буде. Навіть якщо флот знищить портал. Правда залишиться в пам'яті тих, хто її бачив. І вона ніколи не помре.
Він опустив руку.
- Час, - сказав він. - Ходімо.
Він зійшов з підвищення й попрямував до «Сектору-7». За ним - двісті курсантів. Двісті сердець, які билися в унісон. Двісті пар очей, які дивилися в майбутнє без страху.
Попереду чекала битва. Але вони були готові.
Бо вони - ті, хто бачить.
І вони не зажмуряться.
#1762 в Фентезі
#433 в Фантастика
#144 в Наукова фантастика
Відредаговано: 28.04.2026
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
