Частина 27. Генерал оголошує Айзека зрадником

Штаб Академії. Терміновий збір усього особового складу.

Екрани головного холу спалахнули одночасно. На них з'явилося обличчя генерала - суворе, з холодними очими, у формі без жодної плями. Його погляд висівав страх, ніби він міг бачити кожного курсанта окремо.

- Увага, особовий склад Академії «Ґравіс-7», - пролунав його голос. Генерал говорив повільно, розтягуючи слова, ніби смакував владу. - Полковник Айзек, керівник відділу спеціальних випробувань, звинувачується в державній зраді, незаконному розголошенні інформації, що становить державну таємницю, та співпраці з невідомими особами, які становлять загрозу безпеці флоту. Кадет Зорич Велетень та майор Кортес (у відставці) оголошуються в розшук.

- Ось воно, - тихо сказав Кортес.

У холі запала тиша. 

Така густа, що, здавалося, можна було різати ножем. Потім - шепіт. Сотні голосів перешіптувалися, перепитували, не вірили.

- Це самоправство. - тихо сказав Кортес, стоячи поруч із Зоричем. 

- Він не має права, - заперечив Айзек. - Я підпорядковуюся безпосередньо Командуванню флоту.

- Командування флоту тепер він, - Кортес кивнув на екран. - Фракція захопила владу.

- Він має все, що хоче, - відповів Айзек. Його обличчя залишалося спокійним, але Зорич помітив, як тремтять пальці полковника, складені на грудях. - Фракція захопила владу. Він тепер - голос флоту.

- Але ми нічого не зробили, - заперечив Штефан, який стояв у натовпі. Він намагався триматися сміливо, але голос зрадницьки здригався.

- Ми зробили найстрашніше, - Айзек подивився на нього. - Ми побачили правду. А правда - це загроза для тих, хто будує владу на брехні.

Генерал на екрані продовжував:

Генерал на екрані продовжував:

- Полковнику Айзеку, вам надається одна година, щоб здатися і передати під контроль флоту так званий «Дзеркальний портал». У разі відмови - Академія буде вважатися осередком заколоту, і до неї будуть застосовані всі передбачені статутом заходи.

- Це означає війну, - прошепотів хтось із інструкторів.

- Це означає, що він боїться, - тихо відповів Кортес.

У холі почалася паніка. Курсанти перешіптувалися, інструктори хмурилися, хтось намагався викликати адвокатів.

- Спокійно! - крикнув Айзек. Голос його пролунав на весь хол. - Ніхто нікого не заарештовує, поки я живий.

- Ви вже мертві, полковнику, - відповів генерал з екрана. - Ви просто ще не знаєте.

Зображення згасло.

Айзек повернувся до Зорича.

- У нас є година, максимум дві. Потім флот почне штурм. Нам потрібно евакуювати курсантів, які на нашому боці.

- Скільки їх? - спитав Зорич.

- Я не знаю, - Айзек похитав головою. - Але ми зараз дізнаємося.

Він увімкнув загальний канал зв'язку.

- Усім, хто бачить. Усім, кому казали «тобі здалося». Усім, хто втомився боятися. Збирайтеся в ангарі «Сектору-7». Ми захищатимемо портал. І ми захищатимемо правду.

Тиша. Потім - кроки. Багато кроків.

Курсанти виходили з казарм, із класів, із бібліотек. Хтось ішов упевнено, хтось - озираючись. Але всі вони йшли до «Сектору-7».

Зорич побачив у натовпі знайомі обличчя. Штефан, Чуб, Яна. Марко, який прийшов до нього в каюту в першу ніч. І ще десятки інших - тих, хто мовчав роками, а тепер нарешті вирішив заговорити.

- Скільки їх? - спитав Кортес.

- Сто сімдесят три, - відповів Айзек, дивлячись на монітор. - Майже половина курсантів.

- А решта?

- Решта або бояться, або обрали сторону генерала.

- Тоді нам потрібно більше зброї, - сказав Кортес.

- Зброя не допоможе, - заперечив Зорич. - Вони не бояться куль.

- А чого вони бояться?

- Правди, - Зорич подивився на фігури, які тепер стояли не лише вздовж стін, а й серед курсантів. - І ми дамо їм правду.

***

Генерал з'явився особисто через пів години.

Його човен пристикувався до головного ангара, і він вийшов у супроводі десятка озброєних солдатів спецпризначення - у чорній формі, з блискучими шоломами, схожими на черепи. 

Генерал був високим, підтягнутим, з ідеально виголеним обличчям. Він ніс перед собою звинувачення, як щит.

- Де Айзек? - спитав він, зупинившись у центрі холу.

Курсанти розступилися, утворюючи коридор. Зорич опинився прямо на шляху генерала. Він не відступив.

- Ти, мабуть, той самий кадет, - генерал подивився на нього зверхньо. - Велетень. Той, кому «здалося».

- Мені не здалося, - відповів Зорич, дивлячись просто в очі.

Генерал усміхнувся - холодно, без жодної доброти.

- Це ми ще побачимо.

Він обійшов Зорича, попрямував до ліфта. Солдати оточили його щільним кільцем.

Айзек чекав на нього в кабінеті. Він сидів за столом, поклавши руки на стільницю, і дивився на двері.

- Полковнику, - генерал увійшов без стуку. - Ви знаєте, чому я тут.

- Ви хочете залякати мене, - спокійно відповів Айзек. - Не вийде.

- Я хочу врятувати флот, - генерал сів навпроти. - І вашу Академію. Те, що ви зробили - відкрили очі курсантам на те, чого не повинно існувати - це злочин.

- Правда не може бути злочином, - Айзек не відводив погляду.

- Це не правда, - генерал підвищив голос. - Це галюцинації, які ви культивували роками! Ви створили психоактивне поле, ви змусили курсантів бачити те, чого немає, ви знищили кар'єри десятків офіцерів!

- Я знищив брехню, - Айзек підвівся. - А те, що ви називаєте «галюцинаціями», існувало задовго до мене. І буде існувати після. Ви не можете закрити очі всім людям у галактиці.

- Можу, - генерал теж підвівся. Вони стояли один навпроти одного через стіл. - Я можу закрити портал. Я можу знищити всіх, хто бачив. Я можу стерти пам'ять. І тоді все повернеться до норми.

- До якої норми? До норми брехні?

- До норми порядку! - Генерал ударив кулаком по столу. - Ви не уявляєте, що станеться, якщо правда вийде назовні. Паніка. Хаос. Розпад флоту. Загибель мільйонів.

- Або пробудження, - тихо сказав Айзек. - Бо правда - це не зброя. Це ліки.