На поверхні Крон-3 його чекали Айзек і Кортес.
- Ти змінився, - сказав Кортес, дивлячись на нього довгим поглядом.
- Я побачив, - відповів Зорич.
- І що тепер?
- Тепер я знаю, що робити.
Він подивився на кристал, який тримав у руці. Той більше не пульсував - він горів рівним, спокійним світлом.
- Ти відкрив його? - спитав Айзек.
- Так, - Зорич подивився на небо, де тепер, крізь димку, було видно тисячі фігур. Вони стояли на краю видимості, чекали. - І тепер вони теж відкриті.
- Хто?
- Усі, - Зорич посміхнувся. - Усі, хто колись бачив. Усі, кому казали «тобі здалося». Вони тепер бачать. І вони знають, що не самотні.
Він пішов до човна, навіть не озирнувшись.
Попереду чекала Академія. Попереду чекала війна. Але вперше за довгий час Зорич не боявся.
Бо тепер він знав: батько завжди поруч.
І він не зажмуриться ніколи.