День 5. Самостійна робота

Тренажерний модуль.

Кортес не прийшов. Замість нього в модулі чекав Айзек.

- Майор вирішив, що сьогодні ти попрацюєш самостійно, - сказав він. - Він спостерігатиме ззовні.

- Чому він не прийшов?

- Бо йому важко дивитися, як хтось робить те, на що він не наважився.

Зорич хотів спитати, що саме має на увазі Айзек, але той уже вийшов.

Зорич залишився сам.

Він увімкнув поле. Фігури з'явилися одразу - більше, ніж минулого разу.

- Я не боюся вас, - сказав він уголос.

Фігури мовчали.

- Я не боюся дивитися.

Він зробив крок до найближчої. Вона не зникла.

- Хто ви?

Тиша.

- Чого ви хочете?

І тоді вони заговорили. Не голосами - вібрацією, що розходилася від підлоги, стін, стелі. Ніби сотні людей шепотіли одночасно на різних мовах.

- Ми хочемо, щоб ти пам'ятав.

- Що?

- Усе. Хто ти. Звідки прийшов. Куди йдеш.

Зорич відчув, як голова йде обертом. Перед очима промайнули спогади - не його. Чужі. Сотні, тисячі спогадів. Люди, яких він ніколи не знав, місця, де він ніколи не був, події, яких ніколи не відбувалося.

Він побачив жінку, яка плаче над колискою. Чоловіка, який стоїть на краю шлюзу, дивлячись у безодню. Курсанта, який стріляє у власну тінь. Дитину, яка ховається під ліжком, поки дорослі б'ються в коридорі.

- Досить, - прошепотів він.

- Ти просив правди. Ось вона.

- Досить!

Він вимкнув поле. Спогади зникли. Фігури зникли. Залишився тільки він - сам, у порожньому модулі, з тремтячими руками й мокрим від сліз обличчям.

Двері відчинилися. Увійшов Кортес.

- Ти протримався довше, ніж я очікував, - сказав він. - Майже дві хвилини.

- Що це було? - спитав Зорич, витираючи обличчя.

- Вони показали тобі те, що бачили самі. Життя тих, хто пройшов крізь портал. Усіх, хто не зажмурився.

- Я не хочу цього бачити.

- Але ти бачиш, - Кортес сів поруч. - І нікуди від цього не дінешся. Тепер їхні спогади - частина тебе.

- Чому ви не попередили?

- Бо ти мав побачити сам. І вирішити, чи готовий іти далі.

Зорич довго мовчав. Потім підвівся.

- Я готовий.

- Ти впевнений?

- Ні. Але це не має значення.

Кортес кивнув.

- Тоді завтра ми починаємо справжнє. Без полів, без ілюзій. Реальний контакт.

- Де?

- На Крон-3, - Кортес подивився на нього важким поглядом. - Там, де я був тридцять років тому. Там, де твій батько зробив свій вибір.

Зорич відчув, як серце закалатало.

- Я поїду з вами.

- Я знаю, - Кортес підвівся, поклав руку на плече Зорича. - Тому я тут.

***

Підсумок першого тижня. Рапорт Кортеса

З рапорту майора Кортеса полковнику Айзеку

Суб’єкт: кадет Зорич Велетень. Програма: «Фантом».

Перший тиждень тренувань показав:

1. Суб’єкт має виняткову здатність до візуалізації «носіїв» - фіксує до 30% більше об’єктів, ніж середній боєць програми.
2. Психоемоційна стійкість - вища за середню. Витримав пряму дію психоактивного поля без втрати свідомості.
3. Схильний до самоаналізу, але надто емоційно залучений у спогади про батька. Це може бути як перевагою, так і недоліком.
4. Показав здатність до швидкого навчання: за 4 дні опанував базові навички стрільби по голографічних мішенях під впливом поля.
5. Під час самостійної роботи вступив у контакт із «носіями» без посередників. Отримав спогади - ймовірно, від Андрія Велетня.

Рекомендація: перевести на наступний етап тренувань - реальний контакт на Крон-3. Супровід особистий (майор Кортес).

Дата: через три дні.

Підпис: Кортес.