День 4. Стрільба

Тир був порожнім. Кортес активував голографічні мішені - фігури в протигазах, що рухалися вздовж стін.

- Ти бачиш їх, - сказав він. - Вони реальні для тебе. Але не для зброї. Твоє завдання - не влучити. Твоє завдання - навчитися тримати зброю, коли вони дивляться.

Зорич підняв бластер. Руки тремтіли.

- Чому ти тремтиш? - спитав Кортес.

- Бо вони дивляться.

- Це добре. Це означає, що ти їх бачиш. А тепер зроби вдих.
Зорич вдихнув.

- Видихни. І на видиху - стріляй.

Фігури зупинилися. Повернули голови до нього. Скляні очі дивилися просто в душу.

- Стріляй, - сказав Кортес.

Зорич вистрілив. Куля пройшла крізь фігуру, влучивши в стіну.

- Знову.

Ще один постріл. Знову повз.

- Ти цілишся в них. Не треба. Цілься в те, що за ними.

- Там стіна, - заперечив Зорич.

- А за стіною - космос. А в космосі - вони справжні. Цілься в них.

Зорич заплющив очі на мить. Побачив перед собою не голограму - справжню фігуру. Ту, яка стояла біля шлюзу 7-А. Ту, яка дивилася на нього крізь роки.

Він вистрілив.

Голограма зникла.

- Добре, - сказав Кортес. - Але це була випадковість.

- Ні, - Зорич опустив зброю. - Я цілив у те, що хотів забути.

Кортес подивився на нього довгим поглядом.

- Ти швидко вчишся, Велетню. Це добре. І це погано.

- Чому погано?

- Бо швидкі учні часто стають самонадіяними. А самонадіяність убиває.

Він вимкнув мішені.

- Завтра буде вихідний. Відпочинь.

- Я не втомився.

- Я сказав - відпочинь, - Кортес повернувся до нього спиною. - Це не прохання.Твоє тіло має засвоїти те, що ти вивчив. Мозок - обробити. А ти - перестати тремтіти.

Зорич вийшов із тиру. У коридорі він зупинився, притулившись спиною до стіни.

Руки все ще тремтіли. Але вперше за довгий час він відчував не страх - задоволення.

«Я зможу, - подумав він. - Я зможу їх зупинити».

Але десь у глибині свідомості промайнув спогад: батько, який стоїть на краю порталу, і Кортес, який дивиться йому вслід.

«Ти не зупиниш їх, - прошепотів спогад. - Ти приєднаєшся до них».

Зорич відігнав думку й пішов у каюту.