Частина 18. Перший тиждень тренувань

День 1. Тест на межі

Кортес привів Зорича в старий тренажерний зал, який не використовувався роками. Тут пахло пилом, іржею та чимось ще - кислуватим, знайомим.

- Сьогодні ти не стрілятимеш, - сказав Кортес. - Сьогодні ти дивитимешся.

Він увімкнув проектор, і стіни залу вкрилися зображеннями - сотні фотографій, відеозаписів, спектрограм.

Зорич стояв навпроти, вдивляючись у зображення.

- Це всі зафіксовані появи «носіїв» за останні тридцять років, - пояснив Кортес. - Частина з архівів флоту, частина - з приватних колекцій. Деякі - з моєї власної пам'яті. Твоє завдання - знайти тих, хто справжній.

- Але це ж записи, - заперечив Зорич. - Я не можу відчути їх через екран.

- Можеш, - Кортес підійшов до нього впритул. - Ти не очима бачиш. Ти всім тілом. Твоя шкіра пам’ятає їхню присутність. Твій ніс - їхній запах. Твої вуха - їхнє дихання. Екран не має значення.

Він подивился на першу фотографію - порожній коридор на якійсь станції.

- Що ти бачиш?

- Нічого, - відповів Зорич.

- Дивись уважніше.

Зорич примружився. На мить йому здалося, що в кінці коридору, за склом, стоїть тінь. Нечітка, майже непомітна. Але вона там.

- Тінь, - сказав він. - Біля повороту.

- Там, за поворотом, через три роки знайшли тіло курсанта. Він зник під час патрулювання. Офіційна версія - розгерметизація скафандра. Неофіційна - він побачив те, що не мав бачити.

Він закрив цю фотографію, відкрив наступну.

- А тут?

Зорич вдивлявся довше. На знімку був технічний відсік, заставлений ящиками. І з-за одного з ящиків - два скляні відблиски.

- Очі, - прошепотів Зорич. - Вона дивиться прямо в камеру.

Кортес кивнув.

- Цей знімок зробив інженер на «Тітан-12» за місяць до того, як станція замовкла. Він стверджував, що бачив «жінку в протигазі». Його звільнили за «психологічну нестабільність».

Зорич вдивлявся в зображення. 

Більшість були порожніми - звичайні коридори, кімнати, ангари. Але деякі… деякі змушували його шкіру вкриватися мурашками.

- Ось, - він показав на один із записів. - І ось. І ось цей.

Кортес перевірив. На всіх трьох були позначки «не підтверджено».

- Як ти їх знайшов?

- Вони дивляться, - відповів Зорич. - Не в камеру. У того, хто дивиться запис. Ніби знають, що їх побачать пізніше.

Кортес кивнув. На його обличчі вперше з'явилося щось схоже на посмішку.

- Ти не брехав, Велетню. Ти справді бачиш.

Він вимкнув проектор.

- Завтра буде важче.

- Я готовий.

- Ні, - Кортес похитав головою. - Але це не має значення. Ходімо.