Частина 20 . Той, хто дивиться зсередини

Фільтр лежав на долоні, тьмяно поблискуючи іржею. Зорич заніс його до лабораторії Айзека опівночі. Полковник не спав - здавалося, він взагалі ніколи не спав.

- Це твій, - сказав Зорич, кладучи фільтр на стіл. - Той курсант. Його використали як кур'єра.

Айзек узяв фільтр пінцетом, підніс до світла. Його обличчя не змінило виразу, але Зорич помітив, як напружилися пальці.

- Він казав, що бачив її в дзеркалі. І що вона сказала: «Батько сумує».

- Ти знаєш, що це означає? - спитав Айзек.

- Що мій батько живий. Або те, що видає себе за нього.

Айзек мовчки відкрив сейф у стіні, дістав звідти старий, подряпаний планшет. Увімкнув. На екрані з’явилося зображення - чоловік у чорному комбінезоні сидів навпроти камери. Обличчя закривав протигаз. На столі перед ним лежав бейдж із написом: «Велетень, Андрій. Інженер-дослідник. Нова Надія».

- Це запис із камер спостереження «Нової Надії» за годину до вибуху, - сказав Айзек. - Ми знайшли його в архівах під грифом «знищено». Хтось зберіг копію.

На відео чоловік у протигазі сидів нерухомо, дихаючи тим важким, шиплячим диханням, яке Зорич уже чув у «Біокуполі-7». Потім він підвів голову, і скляні окуляри подивилися просто в камеру.

- Він не винен, - пролунав спотворений голос. - Він просто побачив те, що інші не хотіли бачити. Це не хвороба. Це дар. Але дари мають ціну.

Чоловік повільно зняв протигаз.

Під ним було обличчя. Звичайне людське обличчя. Втомлене, з мішками під очима. Обличчя, яке Зорич бачив на старій фотографії. Обличчя його батька.

- Сину, - сказав батько на відео. - Якщо ти це дивишся, значить, я не зміг тебе вберегти. Але не бійся. Вони не вороги. Вони - ті, хто пройшов крізь Дзеркало. І вони хочуть, щоб ти прийшов до них не зі страхом, а з розумінням. Шукай станцію «Крон-3». Там ти знайдеш відповіді. І мене.

Зображення згасло.

Зорич сидів, не в змозі вимовити ні слова. Його батько говорив до нього. Говорив спокійно, без жаху. Ніби те, що він робив, було правильним.

- Чому ви не показали мені це раніше? - нарешті спитав він.

- Бо ми не знали, чи це справді твій батько, - відповів Айзек. - Чи не імітація. Запис пройшов усі перевірки. Біометрія, міміка, голосові патерни - усе збігається. Але ми не знаємо, чи був він уже тоді… одним із них. І чи не намагається він заманити тебе в пастку.

- А Крон-3?

- Та сама планета, де ми знайшли Рена. Там була дослідницька база, яка вивчала аномалію. Вона закрита після того, як увесь персонал зник. Офіційно - через радіаційне зараження. Неофіційно… ми втратили три рятувальні команди, які намагалися встановити, що там сталося. Жоден не повернувся.

- Але Рен повернувся.

- Рен повернувся порожнім. Без спогадів. Без особистості. Ми думали, що відновили його. Але тепер я розумію: він повернувся як… посланець.

Зорич підвівся. Відчув, як ноги стали важкими, але голова - ясною, як ніколи.

- Я полечу на Крон-3.

- Це самогубство, - сказав Айзек без прикрас.

- Я бачив їх з дитинства. Вони не хотіли мені зла. Вони хотіли, щоб я подивився. І щоразу, коли я закривав очі, вони ставали сильнішими. Більше не буду.

Айзек довго дивився на нього. Потім дістав із сейфа ключ-карту і поклав на стіл.

- Це доступ до ескадрильї «Фантом». Там є один корабель, який ще літає. І команда… з трьох добровольців. Якщо ти летиш, то летиш зі мною.

Зорич здивовано підняв брови.

- Я ніколи не воював у польових умовах, - сказав Айзек. - Я сидів за столом і віддавав накази. Але за тридцять років я зрозумів одне: з тими, хто носить маски, не можна воювати на відстані. З ними треба дивитися віч-на-віч. Я готовий.

Зорич узяв ключ-карту.

- Коли вилітаємо?

- За дві години. Підготуйся. І візьми це.

Айзек простягнув йому старий протигаз. Той самий, із боксу. Батьків.

- Він може знадобитися.

Зорич узяв протигаза. Важкий, холодний, зі слідами іржі на фільтрах. На внутрішній стороні все ще виднівся напис: «Власність: Велетень, А.».

- Якщо я не повернуся, - сказав Зорич, - скажіть курсантам правду. Про те, що вони бачать. Щоб ніхто більше не думав, що це божевілля.

- Повернешся, - відповів Айзек. - Бо інакше хто ж тоді розповість їм цю правду?

***

Кортес чекав на нього біля шлюзу.

- Ти рано, - сказав майор.

- Я майже не спав.

- Я теж, - Кортес подивився на нього довгим поглядом. - Ти впевнений, що хочеш летіти?

- Так.

- Навіть якщо не повернешся?

- Особливо якщо не повернуся, - Зорич подивився майору просто в очі. - Бо тоді я буду там, де мій батько.

Кортес мовчав. Потім кивнув.

- Ходімо. Час.

Вони зайшли в човен. Двигуни загули. Космос зустрів їх тишею.

А попереду чекала темрява.