Частина 12. Походження масок

Кабінет полковника Айзека. Ніч після повернення з «Тітан-12».

Кабінет полковника Айзека був стерильно чистим. Жодних особистих речей, лише монітори, карти зоряного неба та одна дивна річ - старий протигаз у скляному боксі на стіні.

Той самий, який Зорич бачив у «Секторі-7». Той самий, який належав його батькові.

- Ти хочеш знати, хто вони, - сказав Айзек, не питаючи. Він сидів навпроти Зорича, склавши руки на столі. - Ти маєш право знати. Особливо після того, що сталося на «Тітан-12».

Зорич сидів нерухомо, дивлячись на протигаз у боксі. У горлі пересохло, але він не просив води. Він прийшов по відповіді.

Айзек важко зітхнув, провів рукою по сивому волоссю.

- Рен казав, що він завжди їх бачив, - Зорич намагався говорити спокійно, але всередині все тремтіло. - Він був одним із них?

- Рен колись був нашим найкращим агентом. А потім він зник на планеті Крон-3. Ми знайшли його через три тижні. Він сидів у покинутому бункері й дивився на стіну. Поруч лежав протигаз. Його власний.

- Його власний?

- Ми видаємо кожному бійцю «Фантому» протигаз. Не для захисту - для ідентифікації. На випадок, якщо вони… загубляться. Рен загубився. Коли ми його забрали, він нічого не пам'ятав. Пройшов усі перевірки, всі тести. Ми вирішили, що він чистий. Але… - Айзек кивнув на бокс із протигазом, - він приніс із собою це.

- І що це?

Айзек підвівся, підійшов до стіни, натиснув кнопку. На моніторі з'явилося зображення - чорна воронка в просторі, що пульсувала блакитним світлом.

- Ми називаємо це «носіями». Вони з’явилися приблизно тридцять років тому, коли експедиція до системи Тау Кита відкрила аномалію - «Дзеркальний портал». Нестабільний розлом у просторі, з якого іноді виходять… вони. Не люди. Але вони можуть імітувати людей. Запам’ятовують поведінку, голоси, спогади. Але їхні тіла не пристосовані до нашої атмосфери. Тому вони носять фільтри. Старі, ще з часів перших колоній. Чому саме такі - невідомо.

- Але ж на «Тітан-12» вони були в скафандрах?

- Ні, - Айзек важко зітхнув. - Вони були в цивільному одязі. Із протигазами на обличчях.

- Чому саме такі? - спитав Зорич. - Чому не сучасні?

- Ми не знаємо, - Айзек повернувся до столу, сів. - Можливо, тому що старі протигази - це перше, що вони побачили, коли вийшли з порталу. Можливо, це частина їхньої… ідентичності. А можливо, вони просто не знають інших.
- І тільки я їх бачив.

 - Так, тільки ти їх бачив. Розумієш, Зоричу? Вони обирають, кому показуватися. І вони обирають тих, хто має… схильність. Як ти. Як Рен колись. Як твій батько.

Зорич застиг. У голові промайнули спогади - дитячі страхи, фігури в коридорах, батько, який просив зажмуритися.

- Ви знаєте про мого батька?

- Ми знаємо про «Нову Надію». Це була не аварія реактора. Це була перша задокументована поява «носіїв» у цивільному секторі. Вони прийшли, щоб забрати когось. Або щось. Твій батько спробував їм завадити. Він загинув. А ти… ти вижив, бо зажмурився.

- Мені сказали, що він загинув під час вибуху.

- Тобі сказали неправду, - Айзек підійшов до боксу, відчинив його, дістав протигаз. - Ось що залишилося від твого батька. Не тіло - ми його не знайшли. Але цей протигаз лежав поруч із місцем, де він востаннє бачив тебе.

- Чому ви мені не сказали раніше?

- Бо ми не знали, що ти їх знову побачиш. Думали, дитяча травма минула. Але ти пройшов тест у «Секторі-7». Ти побачив те, що не зміг побачити Кель. Ти побачив те, що зламало Рена. Це не випадковість. Це… спадковість.

Айзек підійшов до боксу й дістав протигаз. Він був важким, зі слідами корозії на фільтрах. 

Зорич узяв протигаза. Він був важким, холодним. На внутрішній стороні все ще виднівся напис: «Власність: Велетень, А.».

Батьків протигаз.

- Ми знайшли його на «Новій Надії», - сказав Айзек. - Поруч із тілом твого батька. Він не був на батькові. Він лежав поруч. Ніби батько зняв його перед смертю. І ніби під ним…

- Він живий? - спитав Зорич, дивлячись на скляні очі маски. - Мій батько?

Айзек мовчав довгу мить. Потім відповів:

- Ми не знаємо. Але ми знаємо, що ті, хто проходить крізь Дзеркало, не повертаються такими, як були. Вони стають… частиною системи. Голосами в порожнечі.

- Що під ним? - голос Зорича прозвучав хрипко.

- Нічого, - Айзек поклав протигаз назад у бокс. - Під ним не було обличчя. Так само, як у тієї істоти, з якою ти говорив у лісі. Твій батько став одним із них, Зоричу. Або вони зробили так, щоб він виглядав як один із них. Ми не знаємо. І тому ми боїмося.

- Чого?

- Того, що вони не вороги. Вони - ми. Ті, хто колись побачив правду й не зміг відвести очей. А тепер вони шукають собі подібних. І ти - наступний.

- І Рен тепер такий?

- Рен зробив вибір. Він пішов до них. Можливо, він знайде те, що шукав. Можливо, ні. Але це був його вибір.

Зорич заховав протигаза за пояс. Відчув, як холод металу проникає крізь тканину форми. Подивився у скляні окуляри, що віддзеркалювали його власне обличчя.

- Я хочу побачити портал, - сказав він. - Я хочу знати, звідки вони прийшли.

Айзек похитав головою.

- Занадто рано, Велетню. Ти ще не готовий.

- А коли буду готовий?

- Коли перестанеш боятися, - Айзек подивився йому просто в очі. - Не їх. Себе.

- Що зі мною буде?

- Ти маєш вибір. Ти можеш піти. Забути. Ми дамо тобі нову ідентичність, нове життя далеко звідси. Ти ніколи більше їх не побачиш. А можеш залишитися. І тоді тобі доведеться дізнатися, ким став твій батько. І чи готовий ти піти його шляхом.

Зорич підніс протигаз до обличчя. На секунду йому здалося, що він бачить у склі відблиск чийогось погляду. Свого? Чи батька?

- Я залишаюсь, - сказав він. - І я хочу знати все. Я хочу знати, як їх зупинити.

Айзек сумно посміхнувся.

- Їх не можна зупинити, Велетень. Їх можна лише зрозуміти. І це - найстрашніше, що ти можеш зробити.

Зорич повернув протигаз на місце. Але коли він відвернувся, йому здалося, що з боксу долинув ледь чутний зітх. І запахло кислим.