Частина 7. Інтерлюдія. Справа Келя

Допитна кімната була стерильно чистою.

Світло - біле, рівне, без тіней. Стіни - без жодної плями чи подряпини. Стіл - металевий, холодний, прикручений до підлоги. І два стільці: один для того, хто питає, другий - для того, хто відповідає.

Кель сидів на другому.

Його форма була м'ятою, верхній гудзик розстебнутий, обличчя сіре. Він не спав уже добу - відтоді, як Зорич зник у лісі, а він, Кель, марно намагався викликати підкріплення. Його крики ніхто не почув. Або почули, але не прийшли. Коли за ним прийшли через годину, він уже не кричав. 

Він сидів на підлозі, притулившись спиною до стіни, і дивився в порожнечу.

- Води, - прохрипів він, коли офіцери взяли його під руки. - Дайте води.

Йому не дали.

Тепер він сидів у кімнаті, чекаючи. На годиннику над дверима повільно повзли хвилини. О третій ночі двері відчинилися.

Увійшов полковник Айзек.

Айзек не був схожий на типового офіцера флоту. Він носив цивільний костюм - темно-синій, без жодних нашивок чи медалей. Його обличчя було гладко виголеним, волосся сивим і коротко стриженим. Очі — холодні, спостережливі, що не виражали нічого, крім уваги.

Майстер-офіцер Кель сидів вбраний в сіру форму без розпізнавальних знаків. Його обличчя, яке зазвичай випромінювало зухвалу впевненість ветерана, тепер було восковим. Під очима залягли тіні, губи потріскалися. Він не спав майже добу.

Айзек сів навпроти Келя, поклав на стіл старий планшет і мовчав.

Кель чекав. 

Секунди тягнулися. Айзек дивився на нього, і в цьому погляді не було ні злості, ні співчуття. Тільки факт: «Ти тут. Ти зробив це. Тепер відповідай».

- Майстер-офіцере Кель, - нарешті сказав Айзек. - Ви знаєте, чому ви тут?

- Через кадета Велетня, - відповів Кель, не підводячи очей.

- Через вас, - поправив Айзек. - Ви порушили статут, майстер-офіцере. Ви отримали доповідь про несанкціоновану присутність і не перевірили її. Ви висміяли підлеглого публічно. Ви сприяли створенню атмосфери цькування. Ви намагалися дискредитувати свідчення курсанта, які виявилися правдивими.

- Якими правдивими? - Кель підняв голову. В його очах блиснула злість. - Ви хочете сказати, що там справді хтось був? Що я пропустив?

- Ви нічого не пропустили, - Айзек говорив спокійно, майже мляво. - Тому що ви не дивилися. Ви навіть не повернули голови.

Кель замовк. Його пальці нервово забарабанили по столу.

- Ви знали, - сказав він раптом. - Ви знали, що він побачить. Ви знали про цей… тест.

- Звичайно, знав, - Айзек нахилився вперед. - Це мій тест, майстер-офіцере. І ви його колись проходили. Але не пройшли.

- Брехня, - Кель відсахнувся. - Я ніколи…

- Ви не пам'ятаєте, - перебив Айзек. - Вам стерли пам'ять після того, як ви втратили свідомість у «Секторі-7». Ви побачили фігуру в протигазі, знепритомніли, а коли прийшли до тями, не пам'ятали нічого. І ніхто не сказав вам правди.

Кель дивився на нього, розкривши рота.

- Ви хочете сказати, що я… що я теж бачив?

- Ви бачили. І злякалися. І зламалися. І ми дали вам другий шанс. Але інстинкти залишилися. Коли Велетень доповів про контакт, ваша підсвідомість спрацювала на випередження. Ви не могли дозволити йому перевірити, бо це активувало б ваші власні спогади.

- Тому я… - Кель провів рукою по обличчю. - Тому я висміював його. Тому я нацькував на нього взвод.

- Ви захищали себе, - Айзек говорив без осуду. - Це природна реакція. Але вона коштувала курсантові тижнів глузувань. І майже коштувала йому віри в себе.

Кель опустив голову. Його плечі тремтіли.

- Що зі мною буде? - спитав він тихо.

- Військова колегія ухвалить рішення. Позбавлення звання, відправлення на перепідготовку. Можливо, умовний термін.

- А Зорич?

- Зорич тепер працює на мене. Він зробив те, на що ви не здатні. Він подивився.

Кель застиг. Його обличчя спотворила гримаса - суміш гіркоти, заздрості й полегшення.

- Передайте йому… - почав він, але замовк.

- Що?

- Передайте, що я прошу вибачення. І що він має бути обережним. Ті, хто носить маски… вони не люблять, коли їх помічають.

Айзек кивнув. Підвівся, взяв планшет.

- Я передам, - сказав він. - А тепер ідіть. Конвой чекає.

Кель підвівся. Його ноги тремтіли, але він тримався прямо. На порозі він зупинився й обернувся.

- Полковнику, - сказав він. - Одне запитання.

- Слухаю.

- Ви теж бачили їх?

Айзек затримав погляд на Келі на довгу мить.

- Я створив тест, майстер-офіцере, - відповів він. - Я не міг створити те, чого не знаю сам.

Айзек вийшов. Двері зачинилися.

Кель залишився сам.

Допит тривав уже шосту годину.

- Повторіть ще раз, майстер-офіцере, - спокійно промовив слідчий, чоловік із бездоганно виголеною головою, якого Кель знав лише як «майора». - Що ви бачили в ніч патрулювання?

- Нічого, - Кель стиснув зуби. - Я нічого не бачив. Там нічого не було.

- Кадет Зорич стверджує, що доповідав вам про візуальний контакт. Двічі. Перший раз - три дні тому. Другий - минулої ночі. Ваші дії?

- Я… - Кель ковтнув. У горлі пересохло. - Я визнав його доповідь такою, що не відповідає дійсності. Курсант мав ознаки втоми, можливу галюцинацію. Я наказав продовжити патрулювання.

- Ви перевірили сектор?

- Ні.

- Чому?

Кель мовчав. Його пальці нервово барабанили по столу.

- Майстер-офіцере, - голос майора став жорсткішим. - За статутом Академії, будь-яка доповідь про несанкціоновану присутність на об'єкті підлягає негайній перевірці. Ви не перевірили. Ви не доповіли за командою. Ви публічно висміяли курсанта, чим створили атмосферь, що перешкоджає виконанню службових обов’язків. Це порушення статей 47, 112 та 203. Ви це усвідомлюєте?

- Я знаю статут, - Кель підняв очі. У них блиснула злість. - Я служу в Академії двадцять років. Я пройшов три кампанії в Поясі астероїдів. А ви мені тут читаєте лекції про статут, коли я просто намагався захистити психіку курсанта? Ви знаєте, що буває з тими, хто починає бачити те, чого немає?