8

Вона не вірить більше в долю,
Не розкладає зрадливих карт,
І навіть не поглядає на зорі,
Для неї тепер це жарт...
Не піде вона до ворожки,
Не пустить вінок на Купала,
Стала доросліша трошки,
Без любові твоєї пропала...
Не шукає тепер вона відповідь,
І не ставить недолугих питань...
Ти для неї тепер лиш відгомінь, 
Забутих, мрійливих бажань...
Ні, вона не стала цинічною,...
Не набула стервозних рис,
Вона залишилась колишньою,
Серед тисяч нових облич...
Пішла мовчки у інше життя,
Витираючи з душі сльози,
Тамуючи серця биття
Перетворила рими в прози.
Для себе знайшла тиху схованку,
У спокійній любові чужого,
Лиш інколи, холодного ранку 
Посеред світанку ясного,
Зірветься з уст її німий й крик,
Серце вмиється сльозою.
Ти  не відчуєш це, ти звик
Вона давно стала чужою

......

Як дано ми не писали листів,
Неохайно в конверти завернутих,
Із дрібними рядками слів,
Необачно на поспіх підібраних...
Можливо сьогодні хвилина  знайдеться ,
Десь поміж неважливих справ,
Адже нам так рідко вдається
Усвідомити ким ти вже став.
Давай без поспіху знайдемо аркуш,
Досередини життям списаний,
Перо намочимо у чорнильну туш,
Проведемо ним і текст немислимий,
Ляже на його полотно
З думками і мріями...
Згадаємо, як все було,
Коли ми були щасливими...
А може, давай напишемо 
Собі лист у минуле ми,
І кудись поштою вишлемо...
Щоб знову стати колишніми...
Щоб віднайти тих закоханих 
У долю і в один одного,
Безнадійно й назавжди зіпсованих,
Мріями про один одного....