7

Я так хотіла бачити ті очі,
Що гріли світлом тишини,
Що навіть найтемніші ночі,
Робили пристанню зорі...
Я так хотіла чути голос,
Що серцю дарував тепло,
Що, як невинний лотос,
Моїй душі прикрасив дно...
Я так хотіла відчувати руки,
Ті, найніжніші, від усіх,
Ті, що вісі життєві муки,
Робили легшими за сніг...
Я так хотіла, ту любов,
Що була серцю за спасіння,
Я так хотіла, чуєш, знов
Щоб проросло мале насіння,
Тих вже забутих мрій,
Тих сподівань солодких 
І невагомих надій,
Щоб не було більш одиноких,
Нас з тобою в світі цім!

.....

Я прочитана тобою сторінка
Давно забутої книги
Я не твоя кохана жінка 
Хоч твоє серце не з криги...
Твого тепла не відчую,
Хоч очі і зрідка бачу,
Голос рідний чую,
Та колишніх слів не пробачу.
Ти серцем моїм грався,
А може любив як вмів,

Напевне до хитрощів вдався
А може зламати хотів...
Байдужості ти навчив майстерно
Сильнішою стану відтоді,
Та хоробрість моя стає химерною,
Кали бачу тебе на порозі долі....

......

Я так уміло навчилась вдавати, 
Вже знаю як веселість зіграти,
Без фальші відіграю радість,
Ще й так що викличу заздрість...
Лиш декому пощаститься, маски струшу,
Ще боячись, але відкрию душу,
Покажу осінню, легку, сизу тугу
Оголю серце незнайомому другу.
Той хто нічого не знає про мене 
Мабуть не осудить, а скаже "Ой леле!
Я знаю болить, та час все загоїть"
Час він такий- на місці не стоїть 
Міняє не біль, а нас він міняє,
Як бути сильніше- жорстоко навчає
І каменем стане паранене серце
Підсохне нарешті сліз блакитне озерце
У другому акті на сцену виходе 
Удавана радість і приспане горе....