Неминуча зустріч

 Темна осіння ніч. Холодний туман і листя кружляють у тиші, а зорі сяють на вершечках дерев, мовчазно оберігаючи спокій.

 Клод безшумно зняв діамант з постаменту, як раптово повітря розрізав різкий звук сигналізації. Зупинившись на мить, прислухаючись, як лунає гуркіт кроків — охоронці ринулися в погоню. Невидимий під капюшоном і маскою, він зірвався з місця, перебігаючи з одного коридору в інший, легко ковзаючи тінями музейних залів.

 Від адреналіну кров стукала в скронях. Зупинившись у вузькому темному проході, Демон затамував подих. Охоронці, тяжко дихаючи, пробігли повз, та раптово один завмер, вдивляючись в куток. Охоронець миттєво навів ствол пістолета. Пролунав постріл. Крадій відчув, як куля пронизала руку, наповнивши тіло пронизливим болем. 

 Стиснувши зуби, він вмить розправив свої крила, що зашурхотіли, наче крига під вітром, і злетів угору, ринувшись вперед з усієї сили. Пробивши вікно, Клод вилетів у холодну вулицю, залишаючи відблиск діаманту й таємничий силует, що зникав у темряві.

 Повернувшись додому, Демон кинув кристал у дерев'яну скриньку, яка ледь вміщала всі його трофеї. Його погляд на мить затримався на яскравому блиску каменя, але біль у руці швидко повернула його до реальності. Він пройшов у ванну, щоб обробити рану, завдану під час однієї з його власних забав. Пекучий біль нагадував про те, що ризик — його постійний супутник, але Клод тільки хмикнув, перев'язуючи руку.

 Наступного ранку, туманного й прохолодного, він вийшов з дому з єдиною метою — дібратися до улюбленого кафе. Кава була незамінною частиною його ранку, особливо після ночі пригод. Він йшов вуличкою, занурений у власні думки, як раптом помітив фігуру, що стрімко рухалася йому назустріч.

 Дівчина з золотими крилами. Її сяйво було незабутним — Золотий Ангел, один із тих, хто досягнув вершини майстерності й сили, недоступної для більшості її побратимів. Вона мчала вперед, не зважаючи на дорогу, допоки не зіткнулася з Клодом, збивши його з ніг.