Неминуча зустріч

 Темна осіння ніч. Холодний туман і листя кружляють у тиші, а зорі сяють на вершечках дерев, мовчазно оберігаючи спокій.

 Клод безшумно зняв діамант з постаменту, як раптово повітря розрізав різкий звук сигналізації. Зупинившись на мить, прислухаючись, як лунає гуркіт кроків — охоронці ринулися в погоню. Невидимий під капюшоном і маскою, він зірвався з місця, перебігаючи з одного коридору в інший, легко ковзаючи тінями музейних залів.

 Від адреналіну кров стукала в скронях. Зупинившись у вузькому темному проході, Демон затамував подих. Охоронці, тяжко дихаючи, пробігли повз, та раптово один завмер, вдивляючись в куток. Охоронець миттєво навів ствол пістолета. Пролунав постріл. Крадій відчув, як куля пронизала руку, наповнивши тіло пронизливим болем. 

 Стиснувши зуби, він вмить розправив свої крила, що зашурхотіли, наче крига під вітром, і злетів угору, ринувшись вперед з усієї сили. Пробивши вікно, Клод вилетів у холодну вулицю, залишаючи відблиск діаманту й таємничий силует, що зникав у темряві.

 Повернувшись додому, Демон кинув кристал у дерев'яну скриньку, яка ледь вміщала всі його трофеї. Його погляд на мить затримався на яскравому блиску каменя, але біль у руці швидко повернула його до реальності. Він пройшов у ванну, щоб обробити рану, завдану під час однієї з його власних забав. Пекучий біль нагадував про те, що ризик — його постійний супутник, але Клод тільки хмикнув, перев'язуючи руку.

 Наступного ранку, туманного й прохолодного, він вийшов з дому з єдиною метою — дібратися до улюбленого кафе. Кава була незамінною частиною його ранку, особливо після ночі пригод. Він йшов вуличкою, занурений у власні думки, як раптом помітив фігуру, що стрімко рухалася йому назустріч.

 Дівчина з золотими крилами. Її сяйво було незабутним — Золотий Ангел, один із тих, хто досягнув вершини майстерності й сили, недоступної для більшості її побратимів. Вона мчала вперед, не зважаючи на дорогу, допоки не зіткнулася з Клодом, збивши його з ніг.

 Короткий момент мовчання, а потім — крила піднялися, створивши золотисту завісу між ними. Він підвівся , простягнувши їй руку.

 — Вибачте, — сказала вона, ловлячи його погляд своїми очима, і швидко побігла далі, немов ніщо не могло її зупинити.

 Клод простояв на місці ще кілька секунд, проводжаючи її поглядом. Його обличчя залишалося незворушливим, хоча всередині пройшла легка хвиля цікавості. Він стряхнув це почуття і пішов далі. Ні ангели, ні їхні титули не могли стати важливішими за чашку гарячої кави.

 Демон зайшов у своє улюблене кафе, насолоджуючись знайомим ароматом свіжозвареної кави, що наповнював повітря. Замовивши звичне для нього лате, він сів за кутовий столик біля вікна, намагаючись розслабитися після неспокійного ранку. Маленький телевізор транслював новини.

 "У місті знову зафіксовано кражу рідкого діаманту, — звучав голос ведучої. — Поліція вже розслідує це діло, злодій досих пір залишається невловимим."

 Кілька відвідувачів перестали говорити, кинувши косі погляди на екран. Клод спокійно підніс чашку до губ, приховуючи іронічну усмішку.