Перший спогад

«Тобі треба схуднути» 
I

     30 років – це тільки початок. Але початок чого? Я чула цю фразу дуже часто, але поки не можу її зрозуміти. Коли мені було 4, я танцювала під якусь із пісень рок-групи 90-их і почула телефонний дзвінок. Моя мама розмовляла з кимось по телефону а я продовжувала насолоджуватися танцем біля дзеркала. Випадково я почула, як моя мама сказала комусь з іншої сторони телефону: «Та танцює, якби так частіше танцювала то може би й схудла». Мій 4-річний мозок занімів, як і моє тіло. В голові перший раз запам’яталася образа, образа від мами. Від людини, котра має оберігати, любити і хвалити. Мабуть той момент був переломним в моїй дитячій психіці і більше я не довіряла мамі так, як це було раніше, весь час я очікувала, що мені зараз прилетить якась образа. Але знаєте, що? А вони й прилітали. Не знаю, чи це не психосоматика? Кажуть, що якщо чогось чекаєш, то так воно і буде. Я від 4-ох років розуміла, що таке персональна образа відносно ваги і всі найближчі роки я отримувала їх від всього свого оточення. Ні, я не схудла, я закрилася в собі від всього, від любові інших. Я розуміла, що любити ризиковано, бо та людина все одно може образити. Бідний мозок 4-річної дитини. 

      Від мами я чула образи в сторону надваги, тільки коли вона злилась на мене, а таких ситуацій було досить багато. Я була максимально тихою і спокійною від самого дитинства, щоб не злити маму, а зла мама дорівнює образи. А образи це прикро і боляче. Ні, мене ніколи не били, але психологічна давка була ще тим абʼюзом. Я знаю, що я така не одна і нас таких багато, тому наважилась розповісти це, щоб ви також зрозуміли, що ви не самі. У мене не було пубертатного періоду, коли я бунтувала, я не могла собі цього дозволити, інакше я б просто наклала на себе руки, бо бум хейту і образ збільшився б до шкали, яку я б психологічно не витримала. Чи були в мене суїциді думки? Так, як мабуть у кожного підлітка, чи я помиляюсь? Через мою спокійність я дуже повільно виконувала домашні завдання і ніколи не поспішала, щоб не зробити помилок, за які мені могло влетіти. Тому, як результат мені ще й влітало, що я довго виконую домашні завдання, а щоб ви розуміли я реально сиділа по 6-7 годин. 

    Культури їжі в нашій сім’ї не було. До кожної страви завжди був хліб і майонез. Картопля з хлібом, каша з хлібом, суп з хлібом. Я не знала, що можна їсти щось без хліба, оскільки мене так навчили. І коли від моїх же родичів прилітали жарти, що «О, як можна їсти все з хлібом?» я почала розуміти, що мабуть не все, що роблять в моїй сімʼї є правильним. Можливо ми не правильно харчуємось, можливо мої батьки не є автоматично праві у всіх ситуаціях? Так, це були мої думки в років 6-7. Чи я почуваю себе зараз 30-ю ображеною дівчинкою? Ні. Абсолютно ні. Я нічого не могла змінити, а батьки не бачили і не розуміли, що щось не так. Тому життя йшло, а мої комплекси обростали мене як і лишні кілограми. Через це я була не тільки замкнутою в собі, я була ще й дивакуватою. В ситуації, коли на мене звертали увагу, я старалась втекти, втекти від поглядів, від людей а може від самої себе.