Розділ 3

Коли Стівен запитав, з ким з нас він буде спати, я була близька до того, щоб знепритомніти. Єдине вільне ліжко стояло в моїй кімнаті. Сувора чистюля Аля непогано вживалася з нашою лялечкою – Аля привчала Ілонку до порядку, а та, у свою чергу, допомагала Алевтині виглядати жіночною.

Я в'їхала в квартиру останньої, тож жила одна. І мене це цілком влаштовувало. До сьогоднішнього дня. А тепер я була готова терпіти дюжину Ілоночок, аби не жити разом зі Стівеном. Але...

Дідько! Сьогодні ми домовилися з дівчатами, що новенька підселиться до мене. І я, звичайно, нічого не мала проти, поки не дізналася, що наша сусідка – не дівчина, а справжнісінький нахаба. Ох, я досі відмовлялася вірити у те, що відбувається. Щоб я жила з хлопцем...

Ні! Ніколи! Нічого з цього не вийде… Нехай Стівен збирає речі і відчалює. Ага… Кілька секунд тому я розуміла, що доведеться його прийняти, але після того, як згадала про цю домовленість з сусідками, почала давати задню.

– Ти зараз знущаєшся, так?.. – я сподівалася, що розсудливість повинна буди відома Стівену, але на мене чекав подвійний облом – мало того, що обличчя Стівена було як ніколи серйозним, так ще Аля раптом видала стратегічно важливу інформацію.

– Вільне ліжко стоїть у кімнаті Христини! – ну дякую тобі, подруго... – Можеш заселитися туди... – ні, я розуміла, що грізна на вигляд Аля страшенно боялась будувати відносини з хлопцями, але я не збиралася рятувати інших ціною власного душевного спокою.

– Ні. Він зі мною спати не буде, – я збиралася битися до самого кінця. – Зрозумів?.. – коли я перевела погляд на Стівена, то помітила, що він знову вивчає мою футболку, вірніше те, що під нею заховано... Загалом, краще мені схрестити руки перед собою – так і я виглядатиму грізнішою, і він обламається.

– Подобається вдавати з себе злюку? – посміхнувся Стівен. – Тобі не личить, – це я вирішуватиму, що мені личить, а що – ні. О так... Тільки мені вирішувати, як поводитися в такій нестандартній ситуації – коли хлопець питає, з ким він спатиме, а потім ліниво оглядає моє тіло, неначе вирішує, що зі мною сьогодні робитиме.

– Я зараз же зателефоную господині і попрошу роз'яснити ситуацію… – Звичайно, я збиралася битися до останньої краплі крові, адже я відстоювала свою честь і спокій. – У мене був записаний її телефон, – я почала вивчати мобільний, мріючи про те, щоб Стівен кудись зник, поки ніхто цього не бачить.

– Вона нічого не зможе зробити… – пискнула Ілона. – Ти ж пам'ятаєш, як господиня казала, що їде до сина в інше місто? – точно… Ну нічого! Інше місто – це ще не інша країна. Може й до дому приїхати.

– Я спробую вмовити її повернутися… – ні, я не знала, як правильно вирішити ситуацію. Не розуміла, куди може привести моя наполегливість, але точно знала, що опустити руки – це точно варіант не для мене.

– Ну годі, Колючко. Ти достатньо зробила для того, щоб зарекомендувати себе зразковою дівчинкою. Я майже повірив у те, що тобі не подобаюсь, – він був просто неможливий... – Розслабся хоч трохи...

– Легко сказати, – сказала Аля, але Стівен, за традицією, не звернув на неї жодної уваги. Він дивився на мене.

– Ти ж мрієш про те, щоб симпатичний хлопець без комплексів увірвався в твоє життя і врятував від самотності, – ох, у мене відібрало мову. – Вважай, що твої благання були почуті – ось він я! Якщо ти допоможеш мені з речами, то вже через годинку ми зможемо пострибати в ліжечку, – після того, що я почула від нього, мене ніхто не зміг би вмовити зупинитися – я нашу господиню з-під землі дістану…

– Якщо ти хоч разочок назвеш мене Стервом чи Колючкою, або зробиш непристойну пропозицію, то тобі знадобиться травматолог... Ясно?! – ну, серйозно… ми знайомі всього двадцять хвилин, а Стівен вже вирішив, що затягне мене в ліжко. Самовпевненості йому не позичати. – Годі перешіптуватися! Я все чую, – поки я набирала номер, Аля та Ілонка давали Стівену поради, як йому зі мною поводитися. Зрадниці…

– Не сперечайся з нею… – продовжувала Ілонка, аж надто сильно притиснувшись до Стівена. Вона думала, що цього ніхто не помічає, але я все бачила… Незважаючи на те, що була страшенно зла на Стівена, господиню і всю цю ситуацію. – Коли вона така, Стіве, тобі краще помовчати, – Ілона зараз теж на горіхи отримає.

– Я врахую це, – відказав Ілонці Стівен і продовжив розглядати моє тіло. Ілоні це явно не подобалося.

Я відвернулася, щоб не бачити цих двох і налаштуватися на розмову… У трубці якраз почулися довгі гудки, але на тому боці мене швидко розчарували – чоловічий голос повідомив, що його мати поїхала до іншої країни – навістити давню подругу – і повернеться лише за тиждень… Думаю, співрозмовник зрозумів, що я зараз у відчаї, бо він продиктував мені номер тієї старої знайомої.

Звичайно, мені ніхто не відповів. Схоже, бабці пішли у відрив. Веселилися на всі гроші, які заплатили ми та Стівен. Загалом, все, що я могла зробити – залишити повідомлення на автовідповідачі і чекати, коли мені зателефонують. Гадаю, це буде нескоро. Ох… Я ще раз зателефонувала синові господині і попросила його передати матері, що з нею хочуть поговорити квартиранти. І він пообіцяв допомогти. Але обіцяти – ще не означає покликати заміж.

Я потрапила в пастку, і від усвідомлення цього мені стало так погано... Чорт би забрав цього Стівена!

Ох, я так сильно розлютилася, що жбурнула свій телефон. На м'який диван, щоправда, але все ж таки.

– Ну що? Ти вже змирилася зі своєю долею? – тероризував мене Стівен. – Готова ділити зі мною хліб, дах і ліжко?.. – він дивився на мене і зухвало посміхався.

А ось мені було не так весело, як Стівену.

– Ні… Я не готова! – слідом за телефоном на диван полетів блокнот, в який я записала номер подруги нашої господині. Звичайно, мій виступ не справив ніякого враження на Стівена, зате Ілонка злякалася – вона відсахнулася від нахабного сусіда і сховалася за Алею... І правильно зробила, що сховалася – я могла вибухнути будь-якої миті. – Знаєш… якби ти був вихованим хлопцем, то міг би вибрати диван.