Розділ 1

– Ні... Цього не може бути! – обурилася я, коли зрозуміла, що незнайомець не жартує. – Ти насправді збираєшся оселитися в нашому будинку?.. – назвати квартиру «нашим будинком» можна було тільки з натяжкою, адже ми її орендували...

Хто знав, що господиня квартири вирішить, що немає нічого дивного в тому, щоб підселити до трьох дівчат хлопця. Так... Страшенно красивого і дуже самозакоханого хлопця. Це капець.

Ну і що я тепер маю робити?..

Мене звати Христя. І я, як то кажуть, понаїхала – вступила до найкращого столичного інституту, але не змогла оплатити гуртожиток. Довелося об’єднатися з двома дівчатами і зняти житло у бабусі. Але ми ніяк не очікували від старенької такої підстави. Як можна було дозволити жити тут справжньому нахабі та гульвісі?!

Я знала цього хлопця кілька хвилин – але вже хотіла його пристукнути. Дідько... Ніколи не зустрічала таких самовпевнених людей. Мені здається, якби цілий Всесвіт був проти його заїзду, він би все одно це зробив. А тут лише парочка дівчат... Крім того, Ілона, здається, зовсім не проти жити з зухвальцем. Не помітити, як вона йому підморгує, міг тільки сліпий.

Якщо красень вибере Ілоночку, вони сьогодні ж опиняться в одному ліжку. Чого б мені не хотілося... Сама не знаю чому. Звичайно, я чула про те, що деякі навчальні заклади не бачать нічого поганого у спільному проживанні дівчат і хлопців, але ж я жила не в гуртожитку. Агов! Скажіть, що це помилка.

Так, господиня попередила нас, що сьогодні ми маємо зустріти новенького, але я думала, вона має на увазі нового мешканця, а не хлопця, ще й такого симпатичного. Якби я познайомилася з ним за інших обставин, він міг би мені сподобається... Але зараз він викликав в мене що завгодно, але не симпатію. «Гей! Ну досить вже на мене так дивитися!»

Щоб довести новенькому, що я теж не промах, почала його розглядати. Не настільки нахабно, як він, але все ж таки... І чим довше я дивилася, тим чіткіше розуміла, що цей хлопець не для мене... Занадто високий. Занадто привабливий. Занадто самовпевнений. Занадто багато «занадто» для однієї людини. Та як би там не було, я продовжувала дивитися в його світло-карі очі. Нехай не думає, що мене легко збентежити оцінюючим поглядом, зухвалою усмішкою та брутальною щетиною.

Мені важко було витримати цю битву поглядів, та й дивитися тільки у вічі, коли у твого майбутнього сусіда таке гарне тіло, просто неможливо. Я постійно кидала погляди на його сильні руки, немислимі татуювання, міцні груди, ефектно обтягнуті чорною футболкою.

Хлопець був красивим, але я все одно не збиралася жити з ним в одній квартирі. Занадто небезпечно.

– Тебе звуть Христина, Ілона чи Аля? – порушив мовчання незнайомець. Він дивився прямо на мене, ніби не помічав, що поруч крутилася Ілона, яка відчайдушно намагалася привернути його увагу. Але мене бентежило не те, що він ігнорує сусідку – я почувала себе некомфортно, коли усвідомлювала, в що одягнена. А ось незнайомця, здається, нічого не бентежило. – Знаєш, я майже впевнений, що тебе звати Христина, – ох... знову цей оцінюючий погляд. – Вгадав?

– Здається, ти помилився, – відказала я, маючи на увазі ситуацію, а не своє ім'я. – Я хочу, щоб ти взяв свій рюкзак, прихопив цю… балалайку, – він тримав гавайську гітару, але я була надто розлючена на незнайомця і тому не хотіла називати речі своїми іменами, – ну а потім ти маєш зачинити наші двері з іншого боку. Я зрозуміло пояснюю?

– А мені здається, тобі більше піддійте інше ім'я, Христя. Як ти дивишся на те, щоб я дав тобі нове?.. Як щодо Стерва?.. Думаю, тобі підходить, – я була готова допомогти нахабі спуститися зі сходів, але невчасно помітила, як він дивиться на мою стареньку футболку. Думаю, що увагу хлопця привернула не потерта тканина – він безсоромно милувався тим, що вона прикривала.

– Христина мені подобається більше, – здавлено мовила я, намагаючись впоратися з грудкою в горлі. Ох, як мені хотілося врізати цьому хлопцеві... Але мене настільки збентежили його відверті погляди, що побиття нахабного незнайомця я вирішила відкласти до кращих часів.

– Добре, – він нарешті дивився мені в очі. – Мені теж. Подобається це, – я не зовсім розуміла, про що ми зараз говоримо. Фух... Яка ж тут спека... Мені терміново треба хоч якось послабити напруження...

– А як звуть тебе?.. – я не знала куди подіти руки, тому вхопилася ними за шорти і стала відтягувати грубу тканину – надто вже шорти були короткими.

– Христино! – закричала Аля. Вона весь час прибирала у своїй кімнаті. – Як там новенька?! – хе-хе... «новенька» знову почала свердлити мене поглядом, ніби ніколи дівчат не бачила. – Вона приїхала?!

– Так. Приїхала, – відповіла я. Але навряд чи Аля мене почула.

– Стівен! – представився хлопець.

Що ж, тепер я знала, як звати того, хто вирішив зіпсувати мені найкращі роки студентського життя. А все так гарно починалася – безкоштовне навчання, доступна квартира у самісінькому центрі та веселі сусідки. Хто ж знав, що далі таке станеться… Здається, я втрапила.