Розділ 15

- Ти як? - У мене не було іншого вибору, як сісти у машину Свята. Точніше, певні варіанти розвитку подій можна було знайти, але всі вони б завершилися неадекватно. Як мінімум, мене б ніхто не зрозумів. А то й взагалі б дійшло скандалу. Мені цього ж не хотілося, я не бажала псувати настрій всім навколо, тому спокійно сіло в авто й мовчки вдивлялася в лобове скло. Надіялася, що і до будинку Свята ми доберемося в повній тиші, але хлопець все ж порушив мовчанку. Все ж таки звернувся до мене.

- Все нормально, просто ще не повністю відійшла від того, що трапилося, - таким чином я хотіла пояснити свій розбитий стан та не вдаватися в подробиці, чому настільки втрачена. Колишній точно не зрозуміє мене, коли я повідомлю, що не палаю бажанням знаходитися з ним в одному авто, а тим паче прямувати ночувати у його квартиру. Яка колись була нашою. Яка могла бути нашою в майбутньому. Але Свят власноруч все зіпсував, тож може нарікати тільки на себе улюбленого. Та все ж він зробив сьогодні неймовірне діло, прийшовши мені на поміч, тож я явно не мала права висловлювати своє "фе". Точно не сьогодні. Сто відсотків не зараз. - Ще раз дякую, що виручив. Я тобі безмежно вдячна.

- Тепер ти у мене в боргу, - весело заявляє хлопець, і при цьому підморгує. А от мені ні чорта не весело. Я тут же напружуюся. Так, розумію, що тепер винна Святу і маю віддати борг, але... Мені взагалі не подобається те, що може наразі крутитися в голові колишнього. А там явно наразі твориться чорт знає що, в чому я точно не захочу брати участі. - Гаразд, я пожартував, розслабся. А то замість дому доведеться їхати в лікарню та приводити тебе до тями.

Ніби жарт. Ніби маю розслабитися. Та щось нічого не виходить. Тіло як напружилося, так і надалі перебуває в стані каменю. Як відомо - в кожному жарті є доля жарту, тож цілком ймовірно, що Свят це промовив не просто так. Не просто так заїкнувся щодо віддачі боргу. Все це було не спроста.

- Маєш здогади, хто це міг бути? - Вже серйозним тоном промовляє хлопець, вираз обличчя відразу змінюється й там наразі не залишається і натяку на оптимістичне налаштування.

- Ти про що? - А у мене ситуація та сама - я й далі нервую, і надалі не можу зрозуміти, до чого він хилить. Я ніби знала, що не варто сідати з ним в одну машину. Ніби передчувала, що ця поїздка явно не буде комфортною та приємною.

- Про підпал квартири, - Свят теж починає нервувати, так начебто моє питання максимально безглузде і воно його неймовірно дратує. - Я не став при твоїх батьках цього говорити, їм і так нервів вистачає, але очевидно, що це був підпал.

- Думаєш? - Такі думки десь на задньому фоні пролітали у моєму мозку, коли ми з Ларою мчали у моє рідне місто, але тільки зараз я могла більш-менш тверезо оцінити такий варіант. Який виглядав найбільш очевидним з усіх можливих. Жахливим з однієї сторони. Але найвірогіднішим з іншої.

- Це не проводка, і це явно не сірник, який випадково кинули біля квартири твоїх батьків. Так, я вчасно встиг приїхати й ліквідувати пожежу. Але якби цього не зробити, якби затягнути... Наслідки були б куди сумніші, ніж заміна дверей.

У Свята мізки працювали як годинник, тож хлопець все по місцях розклав досить таки логічно, я була з ним повністю солідарна.

- Не знаю, чесно не знаю, - ось тільки якщо в словах колишнього були логіка та адекватність, то от знайти це все в тому, хто міг заподіяти таку шкоду, я ніяк не могла. Хтозна. Кому я могла так насолити, щоб підпалювати квартиру моїх рідних? Хто б зважився на такий гидкий вчинок? На такий аморальний вчинок?

- Якщо й надалі чисто логічно мислити, то це мав бути хтось зі знайомих, чи то близьких, - Свят начебто прочитав те, про що я наразі думала, і якщо я сформулювала це в голові, то він це виголосив в голос. - Стасю, що ти зробила комусь такого поганого, що через твоїх батьків тобі вирішили помститися?

- Не знаю, - все та ж відповідь у мене, нічого не змінилося, - та і нікому я нічого такого поганого не зробила, щоб робити такі гидкі, кримінальні речі.

- Можливо, це той? - І хлопець кивнув десь в сторону задніх сидінь, і якби я не була впевнена в тому, що ми зі Святом тут тільки вдвох, то подумала б, що там хтось наразі знаходиться. Ледве голову не повернула назад, щоб точно впевнитися, що там нікого немає.

- Хто той? - Або колишній неймовірний детектив, який знайшов вірний шлях до розгадки цієї таємниці, чи то навпаки взагалі був бездарним у цій справі, адже все більше мене заплутував і я явно його не розуміла. Ні його, ні його дивних натяків.

- Ну, той твій Тео. Можливо, це його робота? 

- Ні, це точно не він! - Я не вимовила це, я викрикнула, бо була впевнена в Тео на сто відсотків. Ну, окей, на сто відсотків ніколи не можна бути впевненим, завжди є вірогідність того, що лайно трапляється, але на дев'яносто дев'ять і дев'яти десятих відсотка це точно не він. Хлопець би точно так не вчинив. Не опустився б до такого жалюгідного плану помсти. Тим паче через батьків. Тому точно ні.

- Впевнена? - А Свят ніби шторм хоче розколисати мій човен, котрий впевнено рухався до цілі, а тепер зазнає чималих поштовхів та ризикує не дістатися рятівного берега.

- Настільки впевнена, настільки впевнена в тому, що і ти цього не робив. Так буде тобі зрозуміло?

Після цього колишній замовк. Більше не став звинувачувати в усіх гріхах Тео. Та Свят навіть не відповів на моє питання, бо воно було риторичне. І ніби все добре закінчилося. Начебто в цій ситуації та і загалом в цьому дні можна було оголосити хепі-енд, от тільки... Хепі-ендом він не закінчився, бо я отримала ще одне повідомлення дуже дивного, погрозливого характеру з невідомого номера...

***

- Сподобалося шоу? - Перепитує у мене Лариса Анатоліївна, на мить відриваючись поглядом від дороги та спрямовуючи його на мене.

- Так, - саме таке повідомлення вчора надійшло мені на мобільний, коли я вже лаштувалася спати у квартирі Свята. На щастя, хлопець більше не ставив провокативні запитання та не наштовхував на скандал, тож спочатку ми в тиші та спокої дібралися до його житла, а після я пішла лаштуватися до сну. Тож у колишнього більше не було можливості порушити тему щодо Тео й причетності того до підпалу квартири моїх батьків. А вже о п'ятій ранку ми з Ларою підійнялися та рушили в дорогу до своїх малюків.