Розділ 13

- Стасю! 

Не знаю, чи минула навіть секунда між тим, як я почула своє ім'я та тим, як прийшла до тями й розплющила очі. Адже це відбулося так різко, так несподівано. Бачу перед собою злякане обличчя Лариси Анатоліївни, а біля неї таке ж саме перелякане лице Таїсії Миколаївни. Жінки настільки переймаються, судячи з їхнього виразу обличчя, що я вступаю в їхню компанію, хоч поки що і не розумію, чому маю хвилюватися та кого боятися.

- Стасю! - Та, на щастя, наступної миті Лара дещо розслабляється, риси її обличчя не стають такими гострими, як то було до цього, - тобі вже краще? Чи може ще трішки?

І при цьому завідувачка проводить біля мого носа якоюсь ваткою. Запах від якої такий, що я в мить протвережуюся та навіть починаю підійматися на ноги. Якийсь цілющий еліксир, не інакше.

- Це що таке? - Киваю на цю ватку, через яку схоже я так різко повернулася зі стороннього світу й потрапила швидкісним експресом в цей всесвіт.

- Нашатир, - пояснює жіночка, при цьому вони з Таїсією Миколаївною підхоплюють мене попід руки та допомагають присісти на канапу, котра знаходиться неподалік. Мені хоч вже і набагато краще, але ноги ще повністю не готові виконувати банальні функції. - Що сталося, Стасю? Чому ти втрапила свідомість? Ми з Таїсією Миколаївною тільки почули, як щось гепнуло, а після вийшли й побачила тебе на підлозі. Що сталося, дівчинко?

- Стійте, зачекайте, - хоч нашатирю вже й немає під моїм носом, але в голові починається розвиднюватися й серед цих хмар пробивається невеличкий промінчик усвідомлення, чому я впала й на певний час покинула цей світ. - А де мій телефон?

- Ось він, - простягає мені гаджет Таїсія Миколаївна, - він лежав неподалік від тебе. Перед цим ти вийшла з кимось розмовляти, а після впала... Що трапилося? З ким ти розмовляла?

- Зачекайте, - можливо, це сон? Можливо, мені все просто здалося? Будь ласка, Боже, вищі сили, нехай це все буде сон або галюцинація, гаразд? Тільки щоб не... - Твою ж... - Виривається з моїх вуст наступної секунди і я рукою тут же прикриваю рота, щоб не видати тираду лайливих слів.

Це не сон і це не галюцинація, це реальність. Мені не здалося, що дзвонила сусідка, ні, адже я бачу підпис "Наталія Борисівна" на екрані й усвідомлюю, що все це правда. Що це все жорстока реальність. Це все сталося насправді.

- Стасю, що там? - Лара не розуміє, чому мобільний викликав у мене таку бурхливу й негативну реакцію, тож заглядає в мій гаджет. Хоч це їй по факту нічого і не дасть. Вона там нічого інформативного не розгледить.

- Дзвонила сусідка й повідомила, що горить квартира моїх батьків, - пояснюю жіночкам, а водночас і собі цими словами намагаюся дати добрячого ляпаса, щоб прийти нарешті повністю до тями та почати діяти. - А батьки поза зоною досяжності...

- Поїхали, - Лариса Анатоліївна впевнено хапає мене за руку, допомагає встати з канапи й вже кудись веде, при цьому піддержуючи за талію, тільки на секунду зупиняється й повертається до своєї помічниці, - Тая, почергуй, будь ласка, ми поїдемо до батьків Стасі.

- Так, звичайно, їдьте.

Видно, що жінки звикли працювати деколи в екстраординарних ситуаціях, з дітлахами певно різне буває, тож вони наразі як один злагоджений механізм.

- Набери до когось, кому найбільше довіряєш та попроси, щоб з'їздили на квартиру до батьків, - промовляє Лара, всаджуючи мене на пасажирське сидіння свого автомобіля, - я буду старатися якомога скоріше дібратися до твого будинку, але все одно це займе певний час.

- Так, так, точно.

Зараз, коли я ще знаходжуся під впливом шоку й до кінця не можу керувати ні тілом, ні мозком, за мене думає Лариса Анатоліївна. Вона віддає вартісні розпорядження й діє дуже ефективно. Я всього нічого знаю цю жіночку, а вже безмежно їй вдячна за все, що вона для мене робить. Все ж таки вищі сили мене люблять, тому що в іншому випадку я не мала шансів перетнутися з цією прекрасною людиною.

Але це потім, віддячити я можу і пізніше, наразі головне інше - до кого набрати, щоб попросити про цю послугу? До Лілі? До цього чортового обміну партнерами я б на неї беззаперечно поклалася, але після наші відносини з подругою явно дали тріщину. Свят? Можливо,  куди кращий варіант за Лілю. Але знову ж таки останні події сильно підірвали мою довіру до хлопця. Є ще один варіант... Теж хлопець. Теж колишній. І теж моя довіра до нього знизилася практично до нуля. Але саме номер Тео я знаходжу в списку контактів і саме до нього набираю, надіючись на поміч... 

- Ну, та підійми ж ти слухавку! - Не витримую і починаю кричати в телефон, коли Тео вже на четвертий виклик не відповідає та щось мені підказує звичайна логіка, що і п'ятий раз зазнає краху.

- Що там? Не беруть? - Цікавиться Лариса Анатоліївна, котра навіть не повертає голову в мій бік, адже наразі вона зосереджена на дорозі. Якщо до дитячого будинку ми їхали доволі таки спокійно, Лара не гнала, то вже зараз я прекрасно спостерігаю за тим, що жіночка може ввімкнути й режим гонщика, при цьому не створюючи на дорозі прикрощів для інших учасників руху. Вона так вміло об'їжджає інші автомобілі, ніби ввечері, після основної роботи, як мінімум ходить в симулятор перегонів та відводить душу за кермом якогось спортивного боліда. 

- Ні, - визнаю факт, при цьому все ж таки набравши до Тео ще один раз, але результат той самий - глухо.

- Стасю, подумай ще до кого можеш набрати, неодмінно потрібно когось туди відправити, поки ми доберемося.

Що ж, не хотілося, не після того, що трапилося буквально вчора, але все ж таки знаходжу номер Свята й натискаю на зелену трубку навпроти його імені.

- Слухаю, - хлопець не те що підійняв слухавку з першого разу, він навіть прийняв виклик, коли ледве завершився перший гудок в моєму динаміку. Таке враження, що колишній тільки й очікував того моменту, коли я до нього наберу. "Чи, можливо, хлопець просто сидів в телефоні, а ти вже видумуєш чорт знає що?" - Логічно роздумує внутрішній голос і я мушу визнати, що це куди очевидніша причина, чому Свят так різко підійняв слухавку.