Розділ 10

Я згодилася на цей сніданок, чи то на обід, чи то що це взагалі буде з цим спонсором. Тільки попросила десять хвилин задля того, щоб переодягнутися. Роберт відповів, що не бачить в цьому жодних проблем та буде очікувати мене в машині біля дитячого будинку.

Я попросила часу, ніби задля того, щоб змінити одяг, а насправді мені потрібно було прийти до тями та сходити у вбиральню, щоб вмитися холодною водою. Перший день на роботі й перша ж халепа, яка вилізла звідти, звідки її ніхто не очікував. Ось чому цьому Роберту так кров з носа потрібна була саме моя присутність на цій зустрічі? Чим йому Римма не вгодила? Вона молода, красива, а головне працює в дитячому будинку явно куди більше від мене. Тоді чому я? Які цілі переслідує цей чоловік? Справді поспілкуватися щодо того, що потрібно дітям та їхньому комфортному проживанню в цьому дитбудинку, чи забажає перейти особисті кордони?

Ось навіть зараз я прямую на вихід з дитячого будинку, ніби привела себе в почуття, але знову починаю нервувати, як тільки в голові засідає думка, що Роберт побачив в мені набагато більше, ніж просто працівницю цього закладу.

- Стася...

Мені це почулося, чи...

- Стася, - а ні, я прекрасно чую своє ім'я. І лунає воно з вуст...

- Привіт, Ребеко, - саме мала потребувала моєї уваги. А я не можу їй у цій увазі відмовити. Той Роберт зачекає, думаю, його шлунок не скрутиться в баранячий ріг, якщо я спущуся на пару хвилин пізніше. - Ти молодець, гарно виступила на виставі. Розумничка.

- Дякую, - мала тут же розпливається в усмішці, а я тільки зараз помічаю, що вона щось тримає в руці. 

- А що це у тебе? - Киваю в бік маленької долоньки, в якій сто відсотків щось заховано.

- У мене є подарунок для тебе, - невпевнено промовляє Ребека, ніби соромиться в цьому визнатися. Але від цього її образ милої малої тільки набирає ще більших обертів і так і хочеться притиснути дівчину до себе та запевнити, що все буде гаразд. Що все в неї буде добре.

- Подарунок? Для мене? - Та все ж я стримую свій порив, згадуючи слова Таїсії Миколаївни. Можливо, жіночка й має рацію. Можливо, не варто давати дитині надії, а потім розбивати їх об сурову реальність. - В честь чого, сонечко?

- Ти ж мені подарувала Рокі, і я хочу дещо тобі подарувати, - і малеча простягає мені білочку. Мініатюрну білочку, яка трапляється в шоколадних яєчках. Проста річ, сама звична, але Ребека так бережно мені її передає, що усвідомлюю, що ця білочка для дівчинки означає щось важливе. Щось дуже вагоме.

- Клас, вона така мила, дякую, сонечко, - так само бережно забираю свій презент та роздивляюся іграшку. Білочка чимось нагадує Ребеку. Така само маленька, така тендітна, така мила. 

- Стасю, а ти йдеш з тим дядьком спілкуватися що потрібно для нас, для дітлахів, так?

- Так, все вірно, а що, сонечко? Ти щось хотіла? - Хоча я б з величезним задоволенням залишилася б тут та поспілкувалася з малечею. Думаю, з ними було б в сто разів приємніше поговорити, ніж з тим спонсором.

- А ти могла б попросити, якщо це не буде важко і якщо він згодиться, щоб у нас на майданчику поставили ракету, - Ребека промовляє це прохання й тут же соромиться, начебто їй незручно про таке прохати.

- Ракету? А що це за ракета така? - Та для цієї дівчинки хочеться справжню ракету десь роздобути та втілити мрію малої у реальність. Варто тільки уявити, як вона зрадіє, як почне посміхатися...

- Ну вона така залізна, я бачила часто таке на дитячих майданчиках, коли ми ходили гуляти в місто. А у нас, на жаль, такої немає. А я дуже люблю читати книги про космос, це було б так неймовірно полетіти до зірок, побачити інші планети..., - замріяно розповідає Ребека й не виникає жодних сумнівів в тому, що вона справді обожнює різні речі, котрі стосуються космосу.

- Сонечко, я спробую домовитися, щоб вам таку ракету встановили, - хоч не впевнена в тому, що справді зможу цього добитися від Роберта, але не хочеться засмучувати маленьку, тож даю надію. А сама про себе відмічаю, що потрібно зі шкіри геть вилізти, а довести спонсору, що ця ракета реально необхідна. Тим паче не думаю, що така споруда має вартувати величезних коштів.

- Дякую, дуже тобі дякую, Стася, - я не очікувала, що мала настільки розчулиться, що кинеться до мене в обійми. Минулого разу вона скоса дивилася на мене й дуже скептично ставилася до того, щоб йти зі мною на контакт, а наразі мало того, що дивує подарунком, так ще й проявляє свої емоції.

І як можна було покинути такого ангела у плоті? Як у когось вистачило нахабності та цинізму дати цій маленькій надію, а після так підло забрати? Що ж за гидоти ці істоти, які носять бирку з надписом люди?

***

- Тобі вистачить цього салатика на весь робочий день? - Зі здивуванням в погляді Роберт киває на мою тарілку з листяним салатом, де можна зустріти поодинокі шматочки м'яса. Ми досить швидко дібралися до ресторану, буквально п'ять хвилин машиною від дитячого будинку й на місці. Та ціні в цьому закладі аж надто кусаються, і якщо чоловіку по кишені такі прайси на їжу, то я не можу розкидуватися грошима направо та наліво. Тим більше я не знаю, які пригоди на мене очікують надалі.

- Цілком, він можливо виглядає не надто ситно, але насправді мені цього салату вистачить на цілий день, - я б нізащо не прийняла пропозиції Роберта оплатити моє замовлення, хоч чоловік відразу це і запропонував, як тільки ми тут опинилися. Тож спиралася на свої фінансові можливості.

- Гаразд, нічого страшного, що я так відразу перейшов на "ти"? Ти не проти?

- Ні, не проти, - моя першочергова ціль домовитися з Робертом стосовно ремонту в дитячому будинку чи то інших речей, котрі можуть принести хоч невеличке щастя дітлахам, які залишилися без рідних та близьких. Тож звернення на "ти" це найменше, що я могла зробити задля досягнення даної мети. Тим паче я справді не бачила причини "викатися", оскільки чоловік явно не був похилого віку.