РОЗДІЛ 19 "Мел-Інвест"

Пальці,  крижані  та  мокрі,  сповзають з оббивки, а  я втрачаю крихку надію   залишити  народження  нашого сина в таємниці. Матвій   не відриває  довгого, проникливого  погляду від хлопчика, вочевидь підраховуючи   в  голові дати і його вік. На виручку  приходить тато, який   визирає із-за  спини колишнього  коханого.

— Ласкаво прошу  до столу. Присідайте, будь ласка. Зараз  подаватимуть фірмову  качку  нашого головного кухаря.  Смакоту  ви  просто зобов’язані спробувати.

— Качка — діло хороше, — скрипить поруч нього знайомий голос, який викликає всередині бурю неприємних емоцій.  Кинувши погляд  на  сивочолого чоловіка, впізнаю у  ньому Гданського-старшого. Його точно не вистачало  для   сімейної ідилії.

Мама заходиться  біля  гостей, пропонуючи  розсідатись, де кому  зручно. Я зумисне обираю місце  скраю, розмістивши Женю з вільного боку. Матвій  нарешті відмирає та опанувавши себе,  спокійно  падає навпроти мене.  Обличчям до обличчя. Очі в  очі.

Я  ніяковію. Близькість чоловіка, взагалі  його  присутність  покриває  щоки  рум’янцем, видаючи    божевільне хвилювання.

Так,  Редик, візьми себе  в руки,  посміхайся і  поводься невимушено.

Настрій тата  не подобається.   Відколи з’явився у  столові, він  навіть словом  не обмовився   про Женю,  вдаючи, що його присутність для нього не новина. А як так  спантеличилась  прибуттям Матвія,  що  забула  про все на світі.

Тато  стривожений. Хоч  намагається приховати  збентеження,  але  погляд його красномовно видає  думки. Здається, після   вечері на мене чекає довга та   змістовна  розмова  в його кабінеті. Та й    мама  не  дасть спокою.

Для повного щастя  не вистачає однієї особи. Сестра  не поспішає спускатись  до гостей, дожидаючи моменту. І я  більш чим впевнена, що цей  чарівний момент пов'язаний  зі мною.

—Мамо,  Наталі  чекатимемо? — питаю стиха.  Ненька  швиденько обводить очима   присутніх.

— Піду  погукаю.  Вибачте.

Я  заїдаю губу. Вітаю, Меланіє,  твоя  розгубленість зіграла злий  жарт і  зараз до чесної компанії  додасться   найнебезпечніша  піранья.

Як  би  не  старалась  не  дивитись на Матвія,  сила волі мені   зраджує.   А от останній  без церемоній  витріщається, не обіцяючи своїм   гнітючим виглядом  нічого  хорошого.

Тіло б’є  озноб,  який  раз за  разом змінює жар.

Мама  повертається і пропонує починати  без її старшої дочки. Говорить,  в останньої    розболілася голова, тому  прийде пізніше.

Плавно  трапеза переходить у  розмову. Я  допомагаю Жені  поїсти, тоді як  сама  боюсь  навіть води відпити,  аби вона не зупинилась в горлі комом. Оце прийшла познайомити  батьків  із  сином! Та хто ж знав…

З тем  бізнесу  перемкнулись  на особисті  захоплення і  вподобання. Дивним чином Гданський-старший  втручається у мою мовчанку.

— Меланіє, я  вас  останній  раз  бачив  років  три тому, —  прискіпливо  оглядає мене  Олександр.  Під його тягучою увагою почуваюсь  незатишно. — Ви, здається, полишили країну, навіть  університет покинули.  Чим ви займались? Хоч ми родичі  колишні, але життя,   політичні  справи та  інші обставини  вимагають від нас дружби,  плідного спілкування. Тому прийміть мої питання за людську цікавість.

Матвій прокашлюється, і  я  мимоволі  дивлюсь  на цього  колись рідного  чоловіка.

Болить.

Серце болить від образи.

Мені є чим похвалитись. Витримавши паузу та  протерши губи  серветкою,  вмощуюсь зручніше і  без жодного страху   цілюсь у вічі раптовому співрозмовнику.

— У кожної людини  буває  момент, коли  прагнеш  почати все «з нуля».  Я свій вибір зробила і  полишила  межі  рідної батьківщини,  аби  розпочати жити з чистого аркуша. І  знаєте,  не  шкодую.   У мене  прекрасний  син, доволі популярна  школа  танців,  яку  планую розширяти, багато друзів  і  близьких, котрі  по-справжньому мене люблять, цінують.    Так,  мене не було  три  роки, так я  мало знаю  про  будні своїх батьків,  так  я  обірвала  старі  зв’язки, проте я  знайшла своє щастя  на іншому материку.

Гданський  похвально киває головою. Йому явно подобаються мої чесні відповіді.  Однак   не відступає.

— Костянтин ніколи  не  говорив, що у нього є внук. Жодні  папараці не пронюхали    цікавої інформації.

— Ха! А хто сказав,  що  любий татусь  знав! — несподівано на  порозі  замальовується витончена  фігурка  фурії.  Ната  застигає   біля  дверей,   войовниче  обіпершись рукою на  варцабу.  Вона виглядає як імператор, що   завоював пів світу, як месник,  в руках якого  неосяжна вдала.  А всередині  Меланії  прокидається  залякана дівчинка, котра  завжди пасувала перед старшою сестрою. — Тихоня   Мел  уміло приховала  факт вагітності.  Залетіла і  полетіла!

Божевільний сміх   сколихує  напругу в  повітрі. Проте  радісно одній Наті.  Між іншими панує стривожена мовчанка.  Матвій швидко відкладає  столове наряддя, підривається  на ноги, крокує  до  колишньої дружини.

— Зараз  не  обов’язково вивертати  назовні сімейні  проблеми. Присядь і просто мовчки повечеряй.

— Авжеж! Руки забери. Ти мені ніхто,  щоб  вказувати чи  повчати.