Тобі, мій Герою

Вдова...

Вдова.. Яке страшне, мов прірва, слово,
Звучить, мов струм по серцю: «Вдова у двадцять два».
Скільки заховано у ньому розпачу і болю,
Життя скінчилося у слові цім..У двадцять два..

Ніхто шляху вдови не зрозуміє.
Дай Боже, щоб ніхто й не зрозумів..
Не добивай вдову! З собою не порівнюй!!
Я б віддала усе, щоб повернути коханого із тих світів.

Ти сваришся з коханим, миришся, радієш.
Хоч і нелегко, але ви поруч, ви разом.
Ти біль і радість з чоловіком своїм ділиш.
Вдова.. сама... від туги нестерпно вже болить часом...

І не обійме, ніхто нe приголубить,
І біль із серця ніхто не забере.
Сама по світу, як та мара, понуро й тихо блудить,
Шукаючи прихистку, нікому не потрібна, крім себе.

Вечірні вогники ніч тихо запалила.
Сім'я сміючись, зібралась за столом.
Дітки з татусем веселий хоровод водили,
Віяло сімейним затишком й теплом..

У вдови ж у хаті у вікнах темрява, тільки в одному
Маленький вогник все ж сумно так палахкотить.
Мати з донькою в обіймах вечеряли, поруч біля нього,
Тільки із фото вже та з пам'яті він посміхавсь до них..

Ти кажеш, важко вам разом працювати в команді?
Ти поясни це сироті й вдові убитій горем цій.
Ціни, що маєш! Не будь гнилим, народе!
Не все купується і продається на світі цім!

29.06.2023

Люба Ковальчук

Подобається

#1779 в Сучасна проза
#948 в Молодіжна проза

У тексті є: чоловік і дружина, війна з рф, #вдова

Відредаговано: 08.04.2025

Додати до бібліотеки

Поскаржитись