Тобі, мій Герою

Коханий, вставай!

Вмиваю сльозою могилу,
Шепочу: «Коханий, вставай!»
Світ більше не милий,
В голові на повторі останнє: «Прощай».

Ворон криком лякає небо,
Спадають додолу краплі дощу.
Так тихо мені біля тебе,
«Обійми», — серцем кричу.

Тебе мені не розлюбити.
Дні й ночі в серці ношу.
Як бути без тебе? Як жити?
«Приснись мені», — щоночі прошу.

Кохання не вбити, не стерти, не змити,
Не розірвати одне серце на двох.
І навіть смерть не в силі розлучити
В пазли складену щиру любов.

23.02.2023

Подобається

#1779 в Сучасна проза
#946 в Молодіжна проза

Відредаговано: 08.04.2025