11 глава

О восьмій вечора гості почали збиратися на задньому дворі.
Океан уже темнів за пляжем, а між деревами й уздовж тераси світилися маленькі ліхтарики. Блакитні та сріблясті прикраси ворушилися від легкого вітру, і біля басейну поступово ставало дедалі людніше.
Кесседі з'явилася однією з перших.
На ній була довга блакитна сукня з легкої тканини, що спадала м'якими складками й рухалася разом із нею. Вона чудово вписувалася в атмосферу вечора та заданий дрес-код.
Айзек і Яго особливо не переймалися своїми образами. Вони просто обрали літній одяг у відтінках блакитного: легкі широкі штани та сорочки з короткими рукавами. На Айзеку взагалі була звичайна блакитна футболка.
Поруч із Кесседі крутився Даніель, допомагаючи їй із напоями. На ньому були світлі джинси, біла футболка й блакитна сорочка, залишена розстебнутою поверх неї.
Кесседі щось змішувала біля столу, а Даніель подавав їй склянки, лід та все необхідне, час від часу озираючись на гостей, які вже збиралися біля басейну.
Цього вечора він тримався тут так само природно, як і всі інші — наче вечірки давно перестали бути для нього чимось, від чого хотілося триматися осторонь.
Компанія Кая, як завжди, зібралася в альтанці.
Шейн і Джеремі розташувалися у кріслах навпроти, а Кай із Лендоном влаштувалися на дивані.
Шейн зробив ковток коктейлю. У прозорому бокалі плавали тонкі часточки лимона. Він поставив келих на підлокітник, подивився в бік тераси, де Кесседі разом із Даніелем займалася напоями, і ледь помітно всміхнувся.
— Мені це лише здається, чи Даніель поступово повертається, так би мовити, у наш світ?
Лендон і Джеремі теж повернулися в бік Кесседі та Даніеля. Кай і до цього дивився туди.
Поява Даніеля на вечірці не стала для нього особливим шоком. Хоча ще зовсім недавно Кай, напевно, здивувався б, побачивши брата серед гостей.
Відтоді як Кай почав зустрічатися з Ліамом, Даніель майже не з'являвся на вечірках. Якщо й приходив, то переважно на дні народження Кесседі чи Айзека — події, які, схоже, все ж не міг собі дозволити пропустити.
Тому його присутність цього вечора була радше незвичною, ніж несподіваною.
Даніель виглядав напрочуд спокійним.
Раніше Каю часто здавалося, що в голові його брата постійно крутиться щось важке. Він майже завжди був занурений у власні думки, ніби навіть поруч із людьми залишався десь далеко від них.
Сьогодні все було інакше.
Даніель дивився на гостей із відкритою, майже легкою увагою. Час від часу щось тихо говорив Кесседі, разом із нею спостерігав за людьми, які збиралися біля басейну й фотографувалися біля імпровізованої фотозони.
Її зробили просто на газоні, трохи осторонь від басейну: арка, обвита блакитними гортензіями й дрібними польовими квітами того ж відтінку, а між ними — тонкі гілки, обсипані сріблястою мішурою й крихітними блискітками, що ловили світло гірлянд і час від часу спалахували, коли хтось проходив повз. Знизу арку обрамляли свічки в скляних банках, а на землі був розстелений білий килимок — щоб і взуття було видно на фото.
Місця біля арки майже не залишалося. Хтось позував поодинці, підставляючи обличчя під світло гірлянд, хтось збирав навколо себе цілу компанію й намагався всіх втиснути в кадр, а одна з дівчат за кілька хвилин встигла зробити цілу серію знімків — то присідаючи, то піднімаючи келих, то сміючись у камеру.
У басейні плавали десятки маленьких блакитних кульок. Гості стрибали у воду, намагаючись не розкидати їх по всій поверхні, а потім сміялися, коли хтось усе ж таки влаштовував невеликий хаос і кульки розліталися врізнобіч.
З колонок, розставлених уздовж тераси, лунала літня попса — одна пісня змінювала іншу без пауз. Кілька дівчат влаштували собі імпровізований показ мод просто на бортику басейну: по черзі проходжалися вздовж нього, наче по подіуму, під схвальні вигуки й оплески решти компанії. Хтось голосно підспівував приспіву, не потрапляючи в ноти, і від цього сміх лунав ще гучніше. Один із хлопців узяв на себе роль ведучого вечора — вигадував конкурси на ходу й затягував у них усіх, хто траплявся під руку, від танцювальних баттлів до дурних питань «хто з ким».
Усе йшло саме так, як і мало бути: гучно, легко й без особливого плану.
Згодом приїхали Ніколас Гровер і Летиція Косс.
Їхня поява одразу привернула увагу.
Летиція виглядала бездоганно. Темно-русе волосся спадало м'якими хвилями на плечі, а блакитна сукня з витонченим візерунком із дрібних блискіток ловила світло щоразу, коли вона рухалася. Трохи темніша сумка доповнювала образ, а високі літні босоніжки були підібрані точно в тон.
Ніколас цього разу здивував навіть тих, хто давно звик бачити його винятково в класичних костюмах. На ньому були світлі літні штани й сорочка м'якого блакитного відтінку, яка перегукувалася із сукнею Летиції. Без піджака, без краватки й звичної офіційності він виглядав незвично невимушено — і цей колір йому дивовижно пасував, додаючи легкості й несподіваної елегантності.
Ніколас і Летиція досить швидко влилися в компанію молоді. Ба більше, після кількох коктейлів, приготованих Кесседі, Ніколас уже стояв посеред підліткової компанії, розмовляючи з хлопцями — жестикулюючи так активно, ніби розповідав не історію тридцятирічної давнини, а щось, що трапилося з ним учора.
— Я, до речі, грав у футбол, — сказав він, відсьорбнувши коктейль. — В університеті. Ресівером. І, знаєте, непогано грав.
— Він грав посередньо, — тут-таки вставила Летиція, не обертаючись і продовжуючи розглядати гірлянди над альтанкою.
— Я був капітаном команди останній рік!
— Тому що більше нікому не хотілося цим займатися.
Хлопці навколо засміялися. Ніколас лише розвів руками, вдаючи ображеного, й одразу продовжив, ніби це заперечення тільки додавало йому натхнення.
— А Летиція, до речі, була черлідеркою. Ми якраз тоді й познайомилися — вона стояла в першому ряду під час моєї найкращої гри сезону.
— Я стояла там, тому що там стояли всі черлідерки, Ніку. Не через тебе конкретно.
— Але помітила ти саме мене.
— Я помітила, що хтось упустив м'яч у власну ендзону.
Хлопці знову зареготали, а хтось із дівчат присвиснув. Ніколас удавано скривився, приклав руку до грудей, наче йому щойно завдали смертельної рани, але за кілька секунд знову всміхнувся — з тим самим виглядом людини, якій подібні кпини лише в радість.
— Гаразд, гаразд. Але бігати я досі можу — і непогано, до речі.
— Він щоранку виходить на пробіжку о шостій, — не втрималась Летиція, повертаючись до нього з ледь помітною усмішкою, — і щоразу повертається з таким виглядом, ніби пробіг марафон, а не три квартали навколо будинку.
— Три з половиною, — уточнив Ніколас з абсолютно серйозним обличчям. — І це важливо, тому що я стежу за формою.
— Він стежить за тим, щоб не заснути дорогою.
Хтось із хлопців, не витримавши, голосно розсміявся й одразу перепитав, чи справді сенатор бігає щодня, ніби це було найдивовижнішою новиною за весь вечір.
Ніколас з готовністю закивав і тут-таки додав, що останнім часом навіть намагається пробігати трохи більше — правда, з театральним зітханням зізнався, що після сорока організм чомусь перестав цінувати такі жертви так, як раніше.
Ті слухали його з неприхованою цікавістю, забувши навіть про музику й басейн. Хтось ставив запитання про університет, хтось жартома пропонував влаштувати забіг просто зараз, а хтось просто спостерігав за ним, явно вражений тим, наскільки просто й невимушено він поводився серед них.
Летиція стояла поруч із коктейлем у руці, час від часу переводячи погляд на чоловіка й ледь помітно всміхаючись — із виглядом людини, яка чує ці історії далеко не вперше, але все одно не втомилася від них.
Тим часом Кай, Лендон, Шейн і Джеремі майже не долучалися до загальних веселощів. Вони сиділи трохи осторонь, у своїй альтанці, час від часу перекидаючись короткими репліками й спостерігаючи за тим, що відбувалося навколо.
Алкоголю майже не торкалися: на післязавтра на них чекала серйозна справа, пов'язана з розслідуванням, яким вони займалися останнім часом, тому хлопці заздалегідь вирішили не пити.
Телефон Джеремі завібрував у кишені.
Він дістав його й побачив повідомлення від Мії:
«Яка ж ти наволоч, Гровер. Чесно кажучи, я навіть уявити не могла, що ти реально здатен зробити щось подібне.  
Ти тоді сказав правду. Я закохалася в тебе, навіть не знаючи, ким ти є насправді і чим ти взагалі живеш.  
Тепер я бачу, наскільки мало тебе знала.  
Я не бажаю тобі зла. Але ти теж був винен у тому, що між нами тоді сталося. І з Шейном ти вчинив не менш мерзенно, ніж я.  
Удачі тобі по життю».