10 глава

Це та сама глава, яку я вже редагувала кількома повідомленнями раніше (про Шейна, Шадоу-павука і Мію) — можу ще трохи підсилити атмосферу зверху того варіанта. Ось фінальна версія з додатковими рухами й деталями там, де раніше було найбільше "голого" діалогу:
У кімнаті було тихо. Шейн сидів на дивані, гортаючи щось у телефоні, а Кай розташувався поруч, витягнувши ноги на низький столик. Вони майже не розмовляли, поки двері раптом не відчинилися.
Джеремія спокійно зайшов до кімнати.
Шейн машинально підняв очі — і завмер, телефон завис у нього в руці на півдорозі до кишені.
На руці Джеремії сидів величезний волохатий павук. Товсте черевце, довгі лапи, темне блискуче тіло — він виглядав так, ніби йому взагалі не місце в людській кімнаті.
— Що це, біса, таке? — Шейн різко випростався, вчепившись пальцями в подушку дивана.
Джеремія подивився на власну руку, ніби тільки зараз згадав, що тримає там павука.
— Це Шадоу.
— Ти серйозно? — Шейн уже почав відсуватися вглиб дивана, підібгавши під себе ноги. — Де ти його взяв?
— Купив.
— Купив?..
Шейн недовірливо перевів погляд із Джеремії на павука й примружився.
— Ти, бляха, купив павука?
— Так.
Шейн повільно підвівся з дивана й відійшов убік, тримаючись на відстані витягнутої руки, наче кімната раптом стала занадто маленькою для них трьох.
— Тримайся подалі від мене з цим... Ша-а-адоу.
Він розтягнув ім'я так, ніби саме слово могло вкусити його.
Джеремія ледь усміхнувся й провів пальцем по волохатій спині павука.
— Я не знав, що ти боїшся павуків.
— У мене арахнофобія, — буркнув Шейн, не зводячи очей із Шадоу.
Джеремія ще раз погладив павука.
— Не переживай. Шадоу адекватний.
Шейн повільно підняв на нього очі.
— Серйозно?
— Серйозно.
— Ти впевнений, що він адекватний?
— Абсолютно.
Кай мовчки спостерігав за ними, відкинувшись на спинку дивана, і куточки його губ ледь помітно піднялися.
Джеремія пройшов углиб кімнати, наближаючись до дивана.
Шейн одразу відійшов до вікна й притулився спиною до підвіконня, схрестивши руки так, ніби намагався стати меншим.
— Ні-ні. Навіть не думай. Тримайся подалі від мене, будь ласка, зі своїм Ша-а-адоу.
— Він тебе не чіпатиме.
— Я не хочу перевіряти.
Джеремія лише знизав плечима й сів на край дивана, поклавши руку з павуком собі на коліно.
Кай тихо хмикнув.
Через кілька секунд Шейн трохи розслабив плечі, хоча продовжував триматися біля вікна, схрестивши руки на грудях.
— Слухай, — почав він, дивлячись на Джеремію з-під лоба. — Ти ж, типу, хотів собі домашнього улюбленця?
— Хотів.
— І в тому зоомагазині, де ти купив Шадоу, не було собачатка?
Джеремія похитав головою.
— Кошеняти?
— Ні.
— Хом'ячка, в кінці кінців?
— Шейн...
— Я просто питаю, — він розвів руками. — Ну, мала ж бути якась альтернатива.
Джеремія тихо видихнув, відкинувшись на спинку дивана.
— Я взагалі не збирався купувати домашню тварину.
— Ага.
— Я завозив Лендона до стоматолога. Потім ішов повз зоомагазин і побачив Шадоу на вітрині.
— І?
— Мені здалося, що йому там не подобається.
Шейн кілька секунд дивився на нього, повільно зводячи брови.
— Чуєш...
Джеремія глянув на нього.
— Ти себе накручуєш.
— У якому сенсі?
— Шадоу, — Шейн знову навмисно розтягнув ім'я, — скоріш за все, чудово почував себе в тому своєму акваріумі.
— Не думаю.
— А я думаю. Може, він був щасливий жити в зоомагазині. Віднеси його назад.
Джеремія ледь усміхнувся, погладжуючи павука великим пальцем.
— Ні. Ти звикнеш до нього.
Шейн скривився, глянувши на павука.
— Хм, то тепер нас у компанії п'ятеро, — нарешті сказав він, важко зітхнувши й потерши обличчя долонею.
Джеремія лише звів плечима.
— Ага.
Він сказав це настільки спокійно, ніби поява в їхній компанії величезного павука була цілком звичайною справою.
Джеремія сів поруч із Каєм, а той без жодних вагань простягнув руку й обережно погладив Шадоу по спинці. На його обличчі з'явилася ледь помітна усмішка.
Шейна аж пересмикнуло. Він мимоволі вхопився за край штори й стиснув її в руці — з боку складалося враження, що ще трохи, і він просто накриється нею з головою, аби більше не бачити ні Джеремію, ні Шадоу.
— Ти тепер усюди будеш тягати з нами свого павука?
Джеремія спокійно кивнув.
— Він класний.
Шейн повільно заплющив очі, притиснувши долоню до чола.
— Ага, я теж в захваті.
Кай тихо усміхнувся, продовжуючи гладити Шадоу по спинці.
— Ці павуки безпечні. Вони не кусаються, — спокійно сказав він. — Не думаю, що тобі варто так хвилюватися.
Шейн недовірливо подивився на нього.
— Можливо, вони й не кусаються, але вас реально не бентежить, як він виглядає? Як істота з пекла.
Він знову глянув на Шадоу й одразу скривився, відступивши ще на півкроку.
— Серйозно. Волохате, лапи довгі, їх у нього вісім чи скільки там... Очей теж купа. І воно ще й швидко бігає! Це реально бридко.
Кай ледь усміхнувся.
Джеремія тим часом обережно посадив Шадоу собі на футболку. Павук кілька секунд нерухомо посидів на тканині, а потім почав повільно перебирати лапками, підбираючись вище. За мить він уже заповз під наполовину розстібнуту спортивну кофту Джеремії.
Шейн одразу відсахнувся, притиснувшись до підвіконня.
— Ні. Ні, я цього не бачив.
Джеремія опустив погляд на кофту, а потім спокійно сказав:
— Не ображай його, він гарний.
Шейн недовірливо витріщився на нього.
— Дуууже гарний, — скептично протягнув він.
На обличчі Джеремії вперше за весь цей час з'явилася усмішка — тепла, майже дитяча.
А Шейн лише сильніше стиснув штору в руці.
Телефон Шейна лежав поруч із ноутбуком на столі.
Спочатку пролунало одне сповіщення. За кілька секунд — друге. Потім третє.
Шейн скоса глянув у бік телефону, але не поспішав вставати — спершу переконався, що Шадоу все ще залишається під спортивною кофтою Джеремії й нікуди не збирається вилазити.
Тільки після цього він підійшов до столу, відсунув крісло й сів. Узяв телефон до рук і подивився на екран.
— Мія? — запитав Кай, нахмурившись.
Джеремія спідлоба подивився на Шейна.
— Мама. Просить забрати Шейлі з тренування о восьмій. Вони з татом затримуються в лікарні.
Шейн ще кілька секунд не відводив погляду від екрана, після чого заблокував телефон і поклав його назад на стіл.
Джеремія багатозначно глянув на Кая. Той лише трохи підняв брови.
Після цього Джеремія перевів погляд на Шейна, який уже розблокував екран ноутбука й почав набирати текст повідомлення, не піднімаючи голови.
— Шейн, нам треба поговорити. Дещо сталося на яхті, коли ми відмічали мій день народження.
— Ми з Лендоном цілувалися.
Кай скоса подивився на друга й ледь помітно похитав головою.
Не роби цього.
У кімнаті запала тиша.
Шейн дуже повільно відірвав погляд від екрана ноутбука й перевів його на Кая.
Джеремія важко видихнув, заплющив очі, закинув руки за голову й сповз нижче на дивані.
— Хріновий жарт, Кай. Дуже хріновий.
Шейн кілька разів моргнув, не в змозі стулити рота.
— Джер, він жартує?
Джеремія ледь стримав усмішку.
— Ні.
— Тобто для тебе це норм? — прищуривши очі, запитав Шейн.
Джеремія провів долонями по обличчю й видихнув.
— Я не втручаюся в життя ні брата, ні друга. Думаю, вони достатньо дорослі, аби самі вирішувати, як жити своє життя.
— Ти натякаєш, що я реагую як дитина?
Шейн на мить замовк, ніби обдумуючи власні слова. Потім із легким розчаруванням додав:
— Лендон... Він занадто класний для всього цього...
— А я...
Кай примружив очі. Шейн розвів руками.
— А ти бісів псих, Кай.
На губах Кая мимоволі з'явилася усмішка.
— Будемо вважати, що ти нас із Лендоном благословив.
— Ти його примусив бути твоїм хлопцем?
— Що, бля? Шейн! Геть здурів?
Кай різко випростався, вперши руки в коліна.
— Та заспокойся, він жартує, — Джеремія зітхнув, потираючи перенісся.
— Я не жартую, Джер. — Шейн прищурився, дивлячись на Кая. — Зробиш йому боляче, і я...
— Та не збираюся я робити йому боляче. Для мене все це дуже серйозно.
Кай закотив очі.
Шейн мовчки дивився на нього.
— Отак, в моменті, і ти бісексуал?
— Я не бісексуал. Мене абсолютно не приваблюють хлопці.
Кай шумно видихнув. За мить сам почув, як безглуздо це прозвучало.
— Лише Лендон.
Шейн кілька секунд не відповідав, тільки повільно похитав головою.
— Ти ж розумієш, що так не буває? Ти або бісексуал, і тебе приваблюють як дівчата, так і хлопці, або ти гей, і тебе приваблюють лише хлопці, але тоді б ти не спав з дівчатами. Тому ти бісексуал.
Кай потер перенісся.
— Я не бісексуал. Повторюю, мене не приваблюють хлопці. Взагалі. Лише Лендон.
— Ти хворий.
Шейн вимовив це з абсолютно серйозним обличчям.
Кай глянув на Джеремію, злегка звівши брови — мовляв, «допоможи».
Той лише широко усміхнувся й похитав головою — «викручуйся сам».
Шейн різко підвівся з крісла. Кілька кроків уперед. Розворот. Кілька назад.
Раптом він завмер посеред кімнати, повільно примружився, підняв руку й ткнув пальцем у Кая.
— Май на увазі, я, коли розлючений, перетворююсь на машину для вбивства, тому якщо ти навмисно або навіть ненавмисно зробиш боляче Лендону, я натовчу тобі пику, навіть не сумнівайся.
На губах Кая з'явилася ледь помітна усмішка. Він коротко опустив погляд, після чого знову подивився на Шейна.
— Пам'ятаєте, як тоді, коли ми билися з хлопцями Бернса, я отому здоровенному зацідив у ніс?
— Ти тоді травмував зап'ястя і вибив собі два пальці, Шейн.
Джеремія так демонстративно закотив очі, що Кай тихо фиркнув.
— Але ж удар був гарний.
Шейн перевів погляд на Кая, ніби чекаючи підтвердження.
Кай, не вагаючись, ледь підморгнув.
— Безсумнівно.
— Нам тоді всім перепало...
Джеремія машинально провів великим пальцем по тонкому білому рубцю на нижній губі.
— Семеро проти трьох... Чотирьох... У нас не було шансів, аби не Айзек із Яго.
Кай коротко кивнув.
— Класні часи були...
Шейн пирхнув, махнувши рукою.
— Класні? Та в мене що не день, то нова підліткова психологічна травма була. Я ходив і боявся, щоб на Даніеля хтось косо не глянув або, не дай боже, щось образливе сказав. Ви ж удвох у моменті перетворювалися на психопатів із нахилами маніяків-початківців і лупцювали всіх підряд до напівсмерті.
Кай іронічно усміхнувся.
— А треба було взяти по райдужному прапору і влаштувати мітинг на підтримку брата-гея?
— Я цього не сказав.
Шейн похитав головою.
— Просто за останні три роки ви обоє дуже змінилися. Намагаючись захистити Дані від булінгу, ви перетворилися на некерованих психів. У Джера вайб мовчазного красеня з нахилами маніяка-початківця, — Шейн хмикнув. — Знаєш, такого: дивиться холодно, майже ніколи не показує емоцій… А потім виявляється, що це, бляха, тільки вершина айсберга. А тебе реально бояться, Кай.
У кімнаті на кілька секунд запала тиша.
— Мене це абсолютно влаштовує, — відповів Кай без жодної паузи. Спокійна усмішка так і лишилася на його губах.
Шейн кілька секунд мовчки дивився на нього, потім потер долонею обличчя.
— Я б подивився, як би це тебе влаштовувало, аби не впливове становище твого діда і захист батька твого хлопця, сенатора Гровера. Господи...
Шейн коротко фиркнув.
— Невже я це сказав?
Він недовірливо похитав головою.
— Це до біса дивно звучить... Кай — бойфренд Лендона...
Він знову глянув на друга, розвівши руками.
— Очманіти можна.
Кілька секунд Шейн мовчав, ніби ще раз прокручував цю думку в голові. Потім приречено видихнув, опустивши плечі.
— Кай, ти точно хворий.
Шейн дістав телефон і розблокував його, але вже за кілька секунд завмер.
Його погляд кілька разів пробігся по екрану. Він ще раз перечитав повідомлення, цього разу повільніше.
— Та ну… — тихо видихнув Шейн.
Пальці швидко забігали по клавіатурі. Він коротко щось написав у відповідь, заблокував телефон і поклав його на стіл. Руку одразу не прибрав — кілька секунд просто тримав долоню на телефоні, дивлячись кудись перед собою.
Потім важко видихнув, потер обличчя й нарешті підняв очі на Кая, а потім на Джеремію.
— У мене таке відчуття, що всесвіт сьогодні хоче мене остаточно добити, — сказав він із нервовим, майже безпорадним сміхом.
Він на мить замовк.
— Мію відрахували з коледжу. В її кімнаті знайшли наркотики, — продовжив Шейн, дивлячись кудись перед собою. — Не знаю, хто саме повідомив. Здається, спочатку надійшла якась анонімна інформація куратору. Після цього адміністрація провела перевірку її кімнати.
Шейн ненадовго замовк.
— Знайшли їх серед речей. У неї там полички з книжками, якісь коробки, дрібниці… І все це було заховано поміж ними.
Він потер перенісся.
— Кількість була достатньою, щоб справа вже не обмежилася якимось попередженням чи розмовою з куратором. Її відрахували.
Кай на мить перевів погляд на Джеремію.
Той сидів спокійно, поклавши руку під ковдру. Шадоу повільно перебрався йому на долоню, і Джеремія обережно провів пальцем по його спині.
— Причому практично одразу, — додав Шейн. — Навіть не стали чекати кінця семестру. Сказали, що порушення настільки серйозне, що вона більше не може залишатися студенткою.
Джеремія ледь помітно поправив кофту, щоб Шадоу не вибрався назовні.
Кай знову подивився на нього.
Шейн цього разу теж підняв очі, але дивився лише на Кая.
— Я досі не можу зрозуміти, як це взагалі сталося.
Він опустив телефон на стіл і похитав головою.
— Ілай говорить, що Мія клянеться, що це не її.
Джеремія кілька секунд мовчав, проводячи пальцями по спині Шадоу під спортивною кофтою. Павук повільно ворушився під тканиною.
— Тебе це реально настільки хвилює? — без особливого інтересу запитав він.
Шейн підняв на нього погляд.
— Та ні… Не те щоб прям хвилює, — він знизав плечима. — Ми були разом чотири місяці. Я б не сказав, що це були якісь серйозні стосунки. Але вона непогана дівчина.
Він на мить замовк, крутячи телефон у руці.
— Просто це дивно. Я ніколи за нею не помічав нічого такого. Вона не виглядала як людина, яка вживає наркотики. Я взагалі не думав, що вона може бути до цього причетна.
Джеремія ледь нахилив голову, прислухаючись, але вираз його обличчя не змінився.
Потім перевів погляд на Кая.
Кай зустрівся з ним очима лише на кілька секунд. Просто спокійно подивився на Джеремію, а потім знову перевів очі на Шейна.
Джеремія ще кілька секунд мовчав, проводячи долонею по спортивній кофті. Під тканиною ледь ворухнувся Шадоу, і він спокійно поправив кофту.
— Мія доросла дівчинка, — нарешті сказав він. — Вона чудово розуміла, що робить.
Шейн трохи нахмурився, але промовчав.
— Іноді люди думають, що можуть робити що завгодно, — продовжив Джеремія рівним голосом. — Що їм усе зійде з рук. А потім дивуються, коли за їхні вчинки приходить відповідь.
Він підняв очі на Шейна.
— За неправильні рішення завжди доводиться платити. Рано чи пізно.
На останніх словах його голос залишився таким самим спокійним, майже байдужим.
Кай подивився на Джеремію.
Довше, ніж до цього.
Але нічого не сказав.
Джеремія зустрів його погляд лише на секунду, після чого знову перевів очі на Шадоу, наче розмова взагалі не мала для нього особливого значення.
Шейн кілька секунд дивився на Джеремію, а потім ледь усміхнувся.
— Джер, я реально люблю тебе, — сказав він абсолютно спокійним тоном. — Але ти, бляха, реально бездушна тварюка по життю.
Джеремія навіть не підняв очей.
Під спортивною кофтою знову ворухнувся Шадоу. Він лише обережно провів долонею по тканині, заспокоюючи павука.
Кай тихо видихнув крізь ніс, ледь помітно всміхнувшись.
— Жалість — одна з найнебезпечніших і водночас найнепотрібніших речей у людині, — так само спокійно відповів Джеремія. — Через неї люди часто приймають рішення, які здаються правильними в моменті, але зрештою роблять тільки гірше. Просто жалість змушує людей обирати не те, що справді потрібно.
— Добре. Ти дуже розумна бездушна тварюка, Джер, — без злості, майже на самому видиху сказав Шейн.
Близько восьмої вечора Шейн поїхав забрати Шейлі з тренування.
Після його від'їзду Кай і Джеремія спустилися на кухню — перекусити перед сном.
Джеремія спочатку вийшов до машини й за кілька хвилин повернувся з тераріумом Шадоу та невеликим контейнером із кормовими цвіркунами. Він поставив тераріум на стіл, обережно посадив павука всередину й відкрив контейнер із кормом.
Кай тим часом підійшов до холодильника, відчинив дверцята й почав розглядати його вміст, тарабанячи пальцями по краю полиці.
Джеремія сів за кухонний острів і, нахилившись над тераріумом, почав годувати Шадоу.
Кай зачинив холодильник, тримаючи в руках контейнер із лазаньєю.
— Є лазанья.
Джеремія, не відриваючись від Шадоу, лише мовчки кивнув.
Кай поставив контейнер у мікрохвильовку й увімкнув розігрів. Потім сперся стегном об стільницю, схрестив руки на грудях і подивився на Джеремію.
— Твоїх рук справа?
— Я її попереджав, — абсолютно байдужим тоном відповів Джеремія, навіть не відволікаючись від годування Шадоу.
Закінчивши, він закрив контейнер із кормом, відсунув його вбік і посунув тераріум далі по столу. Потім сів навпроти Кая й уважно подивився на нього.
Кай увесь цей час мовчки дивився на Джеремію. Спокійно, без осуду чи докору.
— Де ти взяв наркотики, чорт забирай?
Джеремія навіть не змінився на обличчі.
Він повільно поклав руки на стіл, одну на одну, і влаштував на них підборіддя. Жодного поспіху, жодної напруги в плечах. Просто спокійно дивився на Кая, ніби почув цілком звичайне запитання.
Кай витримав його погляд.
— Я знаю всіх маминих постачальників, — так само рівно відповів Джеремія. — Тому дістати кілька грамів цієї херні виявилося напрочуд легко. Саме це мене й непокоїть.
Кай кілька секунд мовчав, барабанячи пальцями по стільниці.
Колись усе було зовсім інакше.
Джеремії було шістнадцять чи сімнадцять, коли після чергового маминого зриву він знайшов у її кімнаті те, що вона ховала. Він не став ні кричати, ні влаштовувати скандал. Просто зібрав усе, що знайшов, і позбувся цього.
Мама теж не влаштувала сцени.
Вона просто зачинилася у своїй кімнаті.
Кілька годин за стіною було чути тільки її плач.
Тоді Джеремія вперше серйозно взявся з'ясовувати, хто постачав їй наркотики. Не заради помсти. Він просто хотів, щоб це припинилося.
Зрештою знайшов потрібну людину — мексиканця років тридцяти на ім'я Карлос Рамірес.
Джеремія й досі пам'ятав його обличчя, коли той зрозумів, хто саме прийшов до нього говорити. Перед ним стояв худий пацан, якому ледве виповнилося сімнадцять, і абсолютно спокійно пояснював, що більше не хоче бачити його біля своєї матері.
Карлос тоді довго мовчав.
А потім виконав його прохання.
Він заборонив своїм людям продавати Кейтлін наркотики.
Пізніше з'являлися нові постачальники. З деякими Джеремії вдавалося домовитися нормально. Спокійної розмови було достатньо, щоб вони зрозуміли його позицію.
Інші на слова не реагували.
З ними доводилося говорити інакше.
Іноді Джеремії доводилося застосовувати силу, щоб донести те, що вони не хотіли чути.
Сказати, що йому подобалося бити людей, було б неправильно. Для нього розмова завжди залишалася першим варіантом. Він пояснював, чого хоче, давав людині можливість зрозуміти й погодитися.
Але якщо співрозмовник не збирався слухати, Джеремія швидко втрачав інтерес до подальших пояснень.
Він просто не розумів, навіщо витрачати час на слова, якщо людина вперто не хоче їх чути.
Тоді він переходив до іншого способу донести свою думку — до фізичного насильства.
Не тому, що отримував від цього задоволення. Просто вважав це найкоротшим шляхом до результату.
Приблизно так само він сприймав і ситуацію з Мією.
Після тієї розмови в спортивній роздягальні коледжу Джеремія спочатку взагалі не хотів робити нічого, що могло б створити їй проблеми. Він нормально пояснив їй, що, на його думку, найкращим варіантом для неї було просто залишити Шейна в спокої.
Він не боявся, що вона все розповість Шейну.
Рано чи пізно Шейн усе одно дізнався б про це. Джеремія й сам розумів, що не зможе мовчати вічно. Те, що сталося, занадто сильно його гризло.
Проблема була в іншому.
Мія продовжувала писати Шейну, телефонувати й тиснути на нього через жалість. Джеремія бачив, як це поступово створює Шейну дискомфорт, і не хотів чекати, поки це спрацює.
Особливо після того, як Мія сама сказала, що більше нічого до Шейна не відчуває. За її словами, усе це було лише тому, що вона хотіла отримати Джеремію.
Він не знав, чи варто вірити кожному її слову.
Але одного він не міг дозволити: щоб через її маніпуляції Шейн, хоче він того чи ні, знову повернувся до цих стосунків.
Тому Джеремія зробив те, що вважав необхідним.
Він не мстився Мії.
Не намагався її покарати.
Він просто нейтралізував загрозу, яка, як йому здавалося, могла знову з'явитися в житті Шейна.
І на цьому для нього все мало закінчитися.
Після цього до розмови про Мію, наркотики та все, що з ними було пов'язано, Кай і Джеремія більше не поверталися.
Незабаром до будинку повернувся Шейн.
Пізніше Кай поїхав забрати Лендона. Той разом із матір'ю був на відкритті виставки, де почесним гостем виступав сенатор Гровер.
Коли вони повернулися, у будинку вже були Кесседі з Айзеком.
А наступного вечора Кесседі знову планувала вечірку.
Після останніх кількох днів це було саме те, чого їм усім не вистачало — можливості хоча б на кілька годин перестати думати про все інше.
Наступного дня готувалися до пляжної вечірки.
Кесседі ще за кілька днів до неї встигла накупити цілу купу прикрас у блакитних, синіх і сріблястих відтінках. Тепер усі разом займалися заднім двором.
Між деревами розвішували тонкі гірлянди з маленькими ліхтариками, на терасі закріплювали блакитні й сріблясті кульки, а вздовж огорожі простягнули декоративні стрічки, які ворушив океанський вітер. На столах з'явилися сріблясті підсвічники, склянки з блакитними деталями та невеликі композиції з білих і синіх квітів.
За будинком, просто перед пляжем, розташовувався великий басейн. Поруч стояла відкрита альтанка — їхнє звичне місце, де компанія проводила більшість вечорів. Звідси відкривався прямий вид на океан, тому Кесседі вирішила майже не чіпати сам пляж, залишивши його максимально відкритим.
Усе інше поступово набувало кольорів вечірки.
Блакитні тканинні прапорці, сріблясті гірлянди, кульки, ліхтарики — навіть звичайний басейн у світлі дня здавався частиною декорацій.
Кесседі носилася між терасою, альтанкою й будинком, раз у раз зупиняючись, щоб оцінити результат і тут же переставити якусь прикрасу.
І цього разу, схоже, вона вирішила не залишити без уваги жодної деталі.
Біля альтанки Кай і Лендон саме сперечалися через невисоку драбину.
Точніше, сперечався Лендон, а Кай категорично не хотів дозволяти йому на неї підійматися.
Зрештою Лендон усе ж таки відвоював право самому зайнятися верхньою частиною альтанки. Він обережно піднявся на кілька сходинок і почав кріпити вздовж дерев'яних балок тонкі блакитні стрічки, сріблясті декоративні ланцюжки та невеликі прозорі кульки, які мали ловити світло вечірніх гірлянд.
Кай увесь цей час стояв унизу й тримав драбину обома руками.
Лендон трохи нахилявся праворуч — Кай одразу напружувався.
Нахилявся ліворуч — Кай уже був готовий схопити його.
Коли Лендон вкотре потягнувся занадто далеко, Кай обережно перехопив його за щиколотку, не даючи перенести вагу ще далі.
Лендон лише на секунду глянув униз і продовжив прикрашати альтанку, ніби нічого не сталося.
За кілька метрів від них Джеремія й Шейн займалися територією біля басейну. Вони розвішували вздовж огорожі гірлянди з маленькими ліхтариками, час від часу поглядаючи в бік альтанки.
Джеремія дивився на Кая й Лендона абсолютно спокійно. Його вираз обличчя не змінювався. Він просто продовжував свою роботу, лише зрідка переводячи погляд на них.
Шейн реагував зовсім інакше.
Спочатку він просто закотив очі.
Потім важко видихнув і на кілька секунд відвернувся.
Коли Кай знову схопив Лендона за ногу, Шейн прикрив очі долонею.
За хвилину він уже дивився в небо, ніби шукав там сили пережити ще хоча б кілька годин.
Джеремія, помітивши це, лише ковзнув по ньому коротким поглядом і знову повернувся до гірлянди.
А Кай тим часом продовжував тримати драбину так, наче від цього залежало життя Лендона.
— Бля, ці двоє. Просто ідеально створені одне для одного, — протягнув Шейн із такою сухою іронією, що складно було зрозуміти, він зараз хвалить їх чи вже подумки прощається з власними нервами.
Джеремія щиро розсміявся, почувши це.